У кровавье море сонце ся топило;<br />
Молоденьке дівча золотом ї шило.

Золотом ї шило, мудро забирало,<br />
А личко-лелію сльозами вмивало.

А як ї ушило, к серденьку тулило, —<br />
З буйними вітрами соколом пустило:

"Буйні ви вітрове, буйні, як дунаї,<br />
Занесіть хустину, де серденько знає.

Де серденько знає, де серденько тужить,<br />
Де коханє моє осударю служить.

Осударю служить в уланськім наборі, —<br />
Гоя, золотая, гоя з вітром д горі!

А ти як ся здатне, що голубчик гуде,<br />
Станеш, золотая, — то мій любчик буде.

В него коник карий, зброя, як позлітка, —<br />
Падь му на серденько, як рожева квітка.

А як спить він, може, — прошу не збудити;<br />
А як вбили, — боже! — личенько накрити".