Жив на світі маленький сіроокий хлопчик Валь. Було в нього найзаповітніше бажання — мати розумного собаку. Він ніколи не бачив собак, йому тільки читали про них книжки. З книжок Валь узнав, що ці тварини дуже розумні істоти і віддані друзі. Тому він їх і полюбив. Одного літнього дня Валь проснувся і вирішив, що піде шукати собі собаку. Він не знав, де вони водяться, а тому подумав, що шукати їх треба в лісі. Подивився на велике сонце в небі, сонце йому підморгнуло, і він пішов у ліс. А там йому зустрівся Гном-чарівник. — Ти чом тут ходиш, хлопчику Валь? — запитав Гном. — Я шукаю собаку,— сказав йому Валь.— А ти звідки мене знаєш? — Я всіх знаю,— відповів Гном. — А хто ж ти такий? — запитав Валь. — Я найстаріший і найдобріший гном на світі. Я все знаю, я все можу. — Як тобі добре,— мовив, зітхнувши, Валь.— Ти можеш мати все, що схочеш. — А я нічого не маю, бо не хочу мати. Я живу лише для того, щоб виконувати людські бажання. — Ой, то ти можеш мені допомогти? — Можу. І допоможу. Гном покрутив свого зеленого вуса, схожого на лісову траву, суворо поморщив схожого на гриб носа і запитав: — А ти знаєш, що собаку треба любити? — Знаю і любитиму. — От і добре,— полагіднішав Гном,— буде тобі собака. Гном заклав два пальці в рота і тихенько свиснув. Враз на той свист з'явився яскравий, мов райдуга, дятел. Він сів на замшіле Гномове плече і допитливо подивився на хлопчика. Очі його світилися проти сонця, як два маленькі ліхтарики. — На суничній галявині живе самотній, усіма забутий собака. Лети до нього і скажи, що хлопчик Валь хоче з ним потоваришувати,— попрохав дятла Гном. Валь навіть не встиг здивуватися, що дятел розуміє людську мову, а птах уже спурхнув з Гномового плеча. Тільки-но встиг Валь переповісти Гномові, що як виросте, вивчатиме життя всяких тварин і вже читає про них книжки, аж тут і з'явився собака. Він був великий, волохатий. І очі в нього були великі й сумні. Він довго дивився на Валя, а потім підійшов і став обнюхувати його руки. Валь погладив його по голові, а потім присів і сказав собаці на вухо: — Ти найкращий собака на світі. Давай дружити. Собака лизнув хлопчикові щоку і поклав йому голову на плече. — А чом у тебе такі сумні очі? — запитав собаку Валь. — Цей собака колись товаришував з одним хлопчиком. Той хлопчик був дуже жорстокий. Він бив собаку палицею, стріляв у нього з рогатки. Терпів-терпів образи собака, а потім терпець йому увірвався, і покинув він свого кривдника. Відтоді жив у лісі самотньо і виглядав собі друга. А тепер ви одне одного знайшли. Шануйтеся і допомагайте одне одному в біді,— сказав Гном,— тоді назавжди залишитеся друзями. — Дякую тобі, добрий Гноме,— промовив хлопчик Валь. І собака теж подякував Гномові своєю мовою. А Гном знав і людську мову, і мову рослин та тварин. Він щось сказав собаці мовою тварин, а коли Валь допитливо подивився на нього, Гном пояснив: — Я розповів йому, що ти добрий і чемний хлопчик і що ти давно хотів дружити з розумним собакою. Він же твоїх слів не зрозумів, тільки повірив твоєму голосу... Попрощалися вони з добрим Гномом і пішли додому. Відтоді всі завжди бачать собаку і хлопчика Валя разом. І всі кажуть, що вони стали друзі-нерозлийвода. Вони навіть у футбол грають удвох. Собака став найкращим воротарем у дворі. А недавно до них прилітав з лісу дятел. Він сказав собаці, що на новорічну ялинку до них у гості прийде добрий Гном. Валь ще того не знає, але як же він зрадіє, коли під яскравими вогнями ялинки примоститься Гномів друг — дятел — і весело дивитиметься на них своїми схожими на ліхтарики очима. У сіроокого хлопчика Валя добре серце. А Гном-чарівник завжди приходить тільки до того, у кого добре серце.