І Майже все літо провозився з хлівцем. Поставив не ген у дворі, подалі від ока людського, а на видноті, при дорозі. Стіни тільки й того, що не облизані. Ще й полаковані. Дверцята різьблені, віконце у візерунчастій рамочці приязно світить на вулицю. А попід стріхою підбито фарбованою дошкою. Ще й стріха (очеретина до очеретини) переливається золотом. Ох і хлівець! Ну ж і хлівець! Милуватись не намилуватись. Хто не йде — оком зачепиться. І ми зупиняли машину та милувались. II А другоріч проїжджаємо мимо — немає хлівця! — А де подівся хлівець? — Як де подівся? Добрі люди спалили.