Карл Великий
Карл Великий
Із данцем Ольгером стояв на башті<br /> Ломбардії властитель Дезидерій,<br /> Дививсь на північ, у хвилясту даль,<br /> За гони й гони жнив, аж до підніжжя<br /> Альп сніговерхих, звідкіля пливло<br /> Велике військо, всі шляхи до міста<br /> Заполонивши. Й мовив Дезидерій<br /> До Ольгера, що юні роки збув<br /> Заложником у Франції і знав<br /> В обличчя імператора: "Чи видно<br /> Його між військом?" Той відмовив: "Ні".
Тим часом лави незліченні ближче<br /> Надходили, все множачись, аж поки<br /> Здивований озвався Дезидерій:<br /> "Напевне, серед лицарів отих<br /> Вже єсть і Карл?" I Ольгер відказав<br /> Задумливо: "О ні, так швидко він<br /> Не з'явиться!" Тоді в тяжкій турботі<br /> Спитався князь: "А що ж із нами буде,<br /> Коли надійде він ще з більшим військом?"<br /> I Ольгер відповів йому: "Тоді<br /> Великого побачиш ти в обличчя.<br /> Що ж буде з нами, я того не знаю".
Тут гвардія з'явилась, паладини,<br /> Невтомні в битвах. I, уздрівши їх,<br /> Пойнятий страхом, скрикнув Дезидерій:<br /> "То, певне, вже сам Карл!" Але так само<br /> Відмовив данець: "Ні, це ще не він".
Тоді засяяли в блискучих ризах<br /> Єпископи, абати, цілий причет<br /> Імперської капели, з ними й графи.<br /> I Дезидерієві світло дня<br /> Вчинилося таким страшним, як смерть,<br /> I схлипнув він, і простогнав: "Ходімо<br /> Сховаємось де-небудь під землею,<br /> Щоб нам не бачити цього лихого,<br /> Страшного ворога!" I мовив Ольгер:<br /> "Коли побачиш, як у полі хліб<br /> Від жаху затремтить і в мури міста<br /> Залізними ударять бурунами<br /> По і Тічіно, знай, що то вже Карл".
I поки він казав, північний захід<br /> Загрозлива, аж темна, вкрила туча,<br /> З якої блискала гаряча зброя<br /> На стовпища міські. I був той блиск<br /> Жахливіший за тьму щонайтемнішу —<br /> I вийшов з неї Карл, залізний муж!
Шолом його — залізний, рукавиці,<br /> Всі тиляги його, ручні й ножні —<br /> Із щирого заліза, як і щит.<br /> У ліву руку взяв він спис разючий,<br /> А в правій мав свій переможний меч,<br /> I кінь під ним був сильний, як залізо,<br /> I масті був залізної. I всі,<br /> Хто йшов за ним, всі воїни були<br /> Іще твердіші, аніж їхня зброя.<br /> Під тим залізом і поля, й шляхи<br /> Вгиналися, а вістря так блищали,<br /> Що жах пройшов у всі щілини міста.
Єдиним поглядом те все обнявши,<br /> До князя швидко обернувся Ольгер<br /> I крикнув: "Глянь, перед тобою — той,<br /> Кого так жадібно ти виглядав!"<br /> I впав, як мертвий, князеві до ніг.
Переклад В. Мисика