Іванові Франкові
Іванові Франкові
Відповідь на його Посланїе<br /> <blockquote>La poesie n'a pas la verite pour<br /> objet, elle n'a qu'elle-meme.<br /> Charles Baudelaire [1]</blockquote><br /> Hi, мій учителю і друже,<br /> Про мене все це не байдуже.<br /> Життя з його скаженим шалом,<br /> З погонею за ідеалом,<br /> З його стражданням і болінням<br /> І невгамованим сумлінням,<br /> Життя — се дві противні сили,<br /> Що між собою в бій вступили.<br /> Одна з них — велетень-гнобитель,<br /> А друга — геній-визволитель;<br /> Його двосічна гостра криця<br /> Влучна, як з неба блискавиця;<br /> Але і велетень могучий<br /> В руці тримає меч блискучий?<br /> Страшні, тяжкі його удари,<br /> А ще страшніш таємні чари...<br /> Як маю я його цуратись<br /> Чи від ударів ухилятись?<br /> О, ні! Я, взявши в руки зброю,<br /> Іду за генієм до бою.<br /> Рубаюсь з ворогом, співаю,<br /> В піснях до бою закликаю<br /> Всіх тих, що мляві, чи недужі,<br /> Чи під укриттям сплять байдужі.<br /> І знаю я, що замість плати<br /> Мене чекають кари, страти...<br /> Та чи ж грізний удар обуха<br /> Там, де буяє творчість духа?<br /> Одна хвилина раювання<br /> Там відкупляє всі страждання.<br /> Бо то чуття свобідні, щирі<br /> Бринять у святобливій лірі.<br /> І прикро, як ураз зі мною<br /> Стають, немовби теж до бою,<br /> А справді для пихи своєї<br /> З порожнім серцем фарисеї<br /> І паперовими мечами<br /> Вимахують над головами.<br /> Хто кликав їх? Чого їм треба?<br /> Чи хробакам потрібно неба?<br /> Нехай ідуть всі ті нездари<br /> На торговиці та базариї<br /> Нікчемний крам, дрібні вигоди —<br /> От їх найвищії клейнодиі<br /> Але коли повсякчас битись,<br /> То серце може озлобитись.<br /> Охляти може, зачерствіти,<br /> Зав'януть, як без сонця квіти.<br /> Душа бажає скинуть пута,<br /> Що в їх здавен вона закута,<br /> Бажає ширшого простору —<br /> Схопитись і злетіти вгору,<br /> Життя брудне, життя нікчемне<br /> Забути і пізнать надземне.<br /> Все неосяжне — охопити,<br /> Незрозуміле — зрозуміти!<br /> О, друже мій, то не дурниці.—<br /> Всі ті щасливі небулиці<br /> Про райських гурій, про нірвану,<br /> Про землю ту обітовану.<br /> Вони тягар життя скидають<br /> І душу раєм надихають.<br /> Чи все ж те розумом збагнути,<br /> Що дасться серцеві відчути?<br /> І чи можливо без утрати<br /> Свобідний творчий дух скувати?<br /> І хто Поезію — царицю<br /> Посміє кинуть у в'язницю?<br /> Хто вкаже шлях їй чи напрямок,<br /> Коли вона не зносить рамок?<br /> В ній в с і краси кольори сяють,<br /> В ній в с і чуття і змисли грають!..<br /> До мене як горожанина<br /> Ставляй вимоги — я людина.<br /> А як поет — без перепони<br /> Я стежу творчості закони;<br /> З них повстають мої ідеї —<br /> Найкращий скарб душі моєї.<br /> Творю я їх не для шаноби;<br /> Не руш, коли не до вподоби.<br /> І ще скажу, мій славний друже,<br /> Я не беру життя байдуже.<br /> Високих дум святі скрижалі,<br /> Всі наші радощі і жалі,<br /> Всі ті боління і надії<br /> І чарівливі гарні мрії, —<br /> Все, що від тебе в серце впало,<br /> Не загубилось, не пропало...<br /> Моя девіза: йти за віком<br /> І бути цілим чоловіком!<br /> Харків, 1902 р.