1
У неділю раненько,
Рано, до схід сонця
Ой журилася Грициха,
Сівши у віконця,
І смутними оченьками
За Самар гляділа,
У те поле безконечне,
Де Саур-могила.
З того краю далекого
Сина сподівалась,
Не раз, не два, його ждучи,
Слізьми умивались.
Давно пішов з козаками
У степ на татарів;
І немає об них вісті,