Є різні ватри. Є ватрИ,<br />
що з довгими прийшли ночами.<br />
Горять в снігах під небесами<br />
на голому джубрі гори,<br />
горять немов між нами.

Ти —

по той бік полум'я.

Несила

очей від нього відвести.<br />
Мене ти забуваєш, мила,<br />
бо думаєш лише про те,<br />
про що це вогнище захоче.<br />
І тільки не заплющуй очі,<br />
допоки виє і мете.

Є різні ватри. Йду до тих,<br />
що відпадали нам весною,<br />
і не між мною і тобою,<br />
а скрізь, де камінь над водою<br />
і ми — у водах молодих.

Є різні. Є, що до зорі<br />
любилися, вони до рана<br />
померли —

то ватри на Йвана,

а не під снігом на горі.

Є різні. А були й такі,<br />
які не мали б відпадати.

Та не твоя вина.

Знайшла ти

моє обличчя в темноті.

Є різні. В них свої права<br />
на серце стомлене й скажене.<br />
Лиш мама щоб була жива.<br />
Вона ще молиться за мене.

Є різні ватри. Але я<br />
люблю осінні, вечорові,<br />
коли шарпнеться голос крові<br />
в багатті мудрім, як змія.

…На Спаса,

вдосвіта,

в димах

навколо церкви й серця свічі<br />
горіли.

Ти і в цім сторіччі

пройшла —

немов по тих свічках.

А в ці осінні вечори<br />
заносиш до комор молОка,<br />
де скине шкіру тьма стоока,<br />
бо вже горять мої ватрИ.