Перед очима з давнини<br />
Зринули образи знаднії,<br />
Ясні, виразні,— мов живії,<br />
Мені всміхаються вони.

А в серці чулому умить<br />
Про давнє спогади збудились,<br />
І знов колишнє пережить,<br />
Сміятись, плакати схотілось.

Коханий друже! те мені<br />
Назад не вернеться довіку —<br />
І тільки образів без ліку,<br />
І тільки спогади смутні...

1905