Ранком сонце лине просто в хату, промені лягають на поріг. Вийшла Яся у садок гуляти, де ще так недавно танув сніг. А тепер — росте на гіллі листя, горобці веселі цвірінчать, і нової травки гострі списи з-під трави торішньої стирчать. Край паркана що це роблять діти? Скільки сміху, галасу! Підійшла Ясюня подивитись: — Це ж вони тут скопують город! Сміх і галас: — В мене будуть дині! — В мене морква! — В мене буряки! А в того гарбуз з смачним насінням і в'юнкий горох, і огірки... А Ясюня ще така маленька, наймолодша від усіх діток: чорні очка, личко рожевеньке і кругленька вся, як огірок. Тягне Яся і собі лопатку,— ой, яка ж велика та ж важка! — Буде в мене теж маленька грядка, як у всіх дітей із дитсадка! І скопала грядку наша Яся, не відстала від усіх діток, їй, щоправда, допоміг Михасик та Роман, та Лесь, та Ігорьок... — Ну, мала, яке ж тобі насіння? А мала не знає: що саджать? Посадити б їй солодкі дині, що під сонцем, як свинки, лежать? Чи червону моркву? Чи салату? Чи смачні зелені огірки? Чи капусту — потім шаткувати? Чи горошок, щоб зривать стручки?.. Узяла Ясюня по зернятку й буряків, і моркви, й те і те... Йде робота радісна і спора, веселіша за найкращу гру. А весняне сонце лізе вгору і пече, й цілує дітвору.