В простори смутно-голубі степів<br />
Злетіла ластівок миглива хмара,<br />
Берези подих свіжий зеленів<br />
Над тінню темною вогкого яра.

Нащо шукати вічно зайвих слів,<br />
Аби сказати: ласка се чи кара,<br />
Коли не зменшило свого пожара<br />
І не згасило сонце ще огнів.

Піди в сільську у дерев’яну церкву,<br />
Там в образі маляр, вже нині мертвий,<br />
Зложив комусь незбагнену ясу.

Дивись понад обличчями святими,<br />
У бурштиновому ти бачиш димі<br />
З лицем жіночим і грудьми осу.