Раз я взувся в чобітки,<br />
одягнувся в кожушинку,<br />
сам запрігся в саночки<br />
і поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,<br />
ледве став ялинку брати,<br />
а на мене зайчик — плит!<br />
Став ялинку віднімати.

Я — сюди, а він — туди...<br />
"Не віддам,— кричить,— нізащо!<br />
Ти ялинку посади,<br />
А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!<br />
І цяцьками можна гратись:<br />
порубаєте ліси —<br />
ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,<br />
і ведмеді, і лисиці,<br />
і ворони, і граки,<br />
і розбійниці-синиці".

Страшно стало...<br />
"Ой, пусти!<br />
Не держи мене за поли!<br />
Бідний зайчику, прости,—<br />
я не буду більш ніколи!"

Низько, низько я зігнувсь,<br />
і ще нижче скинув шапку...<br />
Зайчик весело всміхнувсь<br />
і подав сіреньку лапку.