Якби ви знали, паничі ...
Якби ви знали, паничі ...
Якби ви знали, паничі,<br /> Де люди плачуть живучи,<br /> То ви б елегій не творили<br /> Та марне бога б не хвалили,<br /> На наші сльози сміючись.<br /> За що, не знаю, називають<br /> Хатину в гаї тихим раєм.<br /> Я в хаті мучився колись,<br /> Мої там сльози пролились,<br /> Найперші сльози! Я не знаю,<br /> Чи єсть у бога люте зло,<br /> Що б у тій хаті не жило?<br /> А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,<br /> Тії хатиночки у гаї<br /> Над чистим ставом край села.<br /> Мене там мати повила<br /> І, повиваючи, співала,<br /> Свою нудьгу переливала<br /> В свою дитину... В тім гаю,<br /> У тій хатині, у раю,<br /> Я бачив пекло... Там неволя,<br /> Робота тяжкая, ніколи<br /> І помолитись не дають.<br /> Там матір добрую мою,<br /> Ще молодую — у могилу<br /> Нужда та праця положила.<br /> Там батько, плачучи з дітьми<br /> (А ми малі були і голі),<br /> Не витерпів лихої долі,<br /> Умер на панщині!.. А ми<br /> Розлізлися межи людьми,<br /> Мов мишенята. Я до школи —<br /> Носити воду школярам.<br /> Брати на панщину ходили,<br /> Поки лоби їм поголили!<br /> А сестри! сестри! Горе вам,<br /> Мої голубки молодії!<br /> Для кого в світі живете?<br /> Ви в наймах виросли чужії,<br /> У наймах коси побіліють,<br /> У наймах, сестри, й умрете!
Мені аж страшно, як згадаю<br /> Оту хатину край села!<br /> Такії, боже наш, діла<br /> Ми творимо у нашім раї<br /> На праведній твоїй землі!<br /> Ми в раї пекло розвели,<br /> А в тебе другого благаєм.<br /> З братами тихо живемо,<br /> Лани братами оремо<br /> І їх сльозами поливаєм.<br /> А може й те ще... ні, не знаю,<br /> А так здається... сам єси...<br /> (Бо без твоєї, боже, волі<br /> Ми б не нудились в раї голі)<br /> А може сам на небесі<br /> Смієшся, батечку, над нами<br /> Та, може, радишся з панами,<br /> Як править миром! Бо дивись:<br /> Он гай зелений похиливсь,<br /> А он з-за гаю виглядає<br /> Ставок неначе полотно,<br /> А верби геть понад ставом<br /> Тихесенько собі купають<br /> Зелені віти... Правда, рай?<br /> А подивися та спитай,<br /> Що там твориться у тім раї!<br /> Звичайне, радість та хвала<br /> Тобі єдиному святому<br /> За дивнії твої діла!<br /> Отим-бо й ба! Хвали нікому,<br /> А кров, та сльози, та хула, —<br /> Хула всьому! Ні, ні! Нічого<br /> Нема святого на землі...<br /> Мені здається, що й самого<br /> Тебе вже люди прокляли!
[Оренбург 1850]