Якби я легінем зросла в Карпатах,<br />
То стала б поруч сонця в Чорногорі —<br />
Проміння посилала б в кожну хату,<br />
Щоб випалити з людських жител горе.

Ще б Довбуша печеру відшукала<br />
Серед усіх печер — єдину, справжню,<br />
Щоб прочитати на опришківських скрижалях,<br />
Куди вони закопували правду.

А ще б коня сідлала на світанні,<br />
Щоб їхати до днинки на весілля.<br />
Та віддала б коня й сідло останнє<br />
Лісовикові за цілюще зілля.

А зіллям тим усі замки розімкнуті,<br />
І топірцями людські кривди зміряні…<br />
Та я не леґінь.

Я родилась Дзвінкою.

Вернись, Олексо, —

буду тобі вірною.