Я знаю, що вже зріє у мені<br />
Троянда чорна, наче та черниця.<br />
Вона зійде рум’янцями на лицях,<br />
Розтане у ласкавому вогні.

Але не попіл, тільки ранній сніг<br />
Лягатиме на пагорби столиці,<br />
Кричатиме тривожно сіра птиця<br />
В безлюдній світанковій тишині.

Мій перевізник мовчки відштовхнеться<br />
Від берега, що диким зостається,<br />
Плюндруючи святі дари богів;

Не витримаю, ще раз озирнуся,<br />
Та за густими лавами снігів<br />
Нічого не побачу — й посміхнуся.