я уявляв собі смерть не такою
наївно вірив
що нестямний орґазм страху
рвучко жбурне мене
поза межі болю
а насправді все чую
все бачу
але ж достоту мертвяк
ні застогнати
ні затремтіти
ані рухнутися
ніби просяклий страхом і терпінням
став персонажем баєчки
про доктора тульпа
і лиш доходяга студентик
длубається мені в мозку якоюсь хріновин...