І знову мені не привезла...
І знову мені не привезла...
І знову мені не привезла<br /> Нічого почта з України...<br /> За грішнії, мабуть, діла<br /> Караюсь я в оцій пустині<br /> Сердитим богом. Не мені<br /> Про теє знать, за що караюсь,<br /> Та й знать не хочеться мені.<br /> А сердце плаче, як згадаю<br /> Хоч невеселії случаї<br /> І невеселії ті дні,<br /> Що пронеслися надо мною<br /> В моїй Україні колись...<br /> Колись божились та клялись,<br /> Братались, сестрились зо мною,<br /> Поки, мов хмара, розійшлись<br /> Без сльоз, роси тії святої.<br /> І довелося знов мені<br /> Людей на старості... Ні, ні!<br /> Вони з холери повмирали;<br /> А то б хоч клаптик переслали<br /> Того паперу...
Ой із журби та із жалю,<br /> Щоб не бачить, як читають<br /> Листи тії, погуляю,<br /> Погуляю понад морем<br /> Та розважу своє горе.<br /> Та Україну згадаю,<br /> Та пісеньку заспіваю.<br /> Люди скажуть, люди зрадять,<br /> А вона мене порадить,<br /> І порадить, і розважить,<br /> І правдоньку мені скаже.
[Кос-Арал 1848]