І все-таки її нема. Поетики — безсилі.<br />
Бездарні віршарі вдягають шати голубі,<br />
пов'язують на горла шовк, пащеки їхні — в милі.<br />
Вони вивалюють себе і цьомки шлють собі.

Без неї пустка щодоби відчутніша на дотик.<br />
Накручуються механізми снів-пересувань.<br />
Прохід проспектом — введений без заштрику наркотик,<br />
пустеля різнобарвних слів, розпечена гортань.

Баяни імітують гру.<br />
У келихах — павуча кров.<br />
У двориках — смердючий тлін.<br />
Розлазиться

ядучий дим.

Вона покинула свій дім,<br />
як ангел, вигнаний Творцем.<br />
В цей дім вселилося Ніщо

з її страшним лицем.<br />
15-31 серпня 1998 р. Львів