І я умію пісню,<br />
умію не одну,<br />
то тихо-милозвучну,<br />
то грімко-голосну.

Я так люблю ті співи,<br />
а я їх сам зложив<br />
у тихі хвилі щастя,<br />
у хвилі, як тужив.

Одна сільський дзвіночок<br />
нагадує мені,<br />
як в сумерку вечірнім<br />
дзвенить у тишині.

А друга сум наводить,<br />
стає понурим світ,<br />
мов вітер хмару кличе<br />
на ясний небозвід.

І зарояться разом<br />
крилатії думки,<br />
бринять, летять і в'ються,<br />
як в пасіці пчілки.

Вони словам вторують,<br />
дають життя і чар,<br />
і цвітом їх вбирають,<br />
як землю пишна яр...

1891