Ще в дитинстві я ходив у трави,<br />
В гомінливі, трепетні ліси,<br />
Де дуби мовчали величаво<br />
У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка вдалеч і губилась,<br />
А мені у безтурботні дні<br />
Назавжди, навіки полюбились<br />
Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате,<br />
Радість невимовна і жива,<br />
Коли їх виводили дівчата,<br />
Як ішли у поле на жнива.

Ті пісні мене найперше вчили<br />
Поважати труд людський і піт,<br />
Шанувать Вітчизну мою милу,<br />
Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,<br />
Нам дає і мрії, і слова,<br />
Силою своєю напуває,<br />
Ласкою своєю зігріва.

З нею я ділити завжди буду<br />
Радощі, турботи і жалі,<br />
Бо у мене стукотить у грудях<br />
Грудочка любимої землі.