Зів'яла ти в краю, заквітчанім весною,<br />
Трояндо молода, бо линули в імлі<br />
Від тебе юні дні, злотисті мотилі,<br />
I спогадів черву лишали за собою.

Чому так світяться громадою ясною<br />
Зірки, до польської обернені землі?<br />
Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,<br />
Сліди повипікав огненною сльозою?

О полько! Як і ти, я вмру на чужині.<br />
Хай приязна рука мене хоч поховає!<br />
Тут мандрівці ведуть розмови негучні,

І вчую я слова, що чув у ріднім краї,<br />
Поет, складаючи тобі на честь пісні,<br />
Побачить гроб і мій — для мене заспіває.