Горобець
Горобець
ГОРОБЕЦЬ<br /> (Поема)<br /> І
Я в грозі. Круг мене злива...<br /> Хмари, вітер і огні...<br /> І печально, і щасливо<br /> в ці хвилини жить мені.<br /> Люди добрі, подивіться...<br /> Що за штука, що за чудь.<br /> Важко непманки синиці<br /> у манто шумлять, ідуть.<br /> Ось горобчик. Серце мліє...<br /> В нього джимі золоті,<br /> під крилом портфель чорніє<br /> і пропелер у хвості.<br /> Що для нього сум і горе<br /> і непманія оця, —<br /> крізь пенсне горять, як зорі,<br /> чорні очі горобця.<br /> Та життя у громі й леті<br /> направля на інший тон<br /> у червоному кашкеті<br /> на посту кулик-мільтон.<br /> Тому крикне, тому гляне,<br /> тому паличкою хить.<br /> У чоботях, при нагані,<br /> наче лялька, він стоїть.
II
На півдні десь і рифи, й друзи,<br /> і хтось комусь кричить: "Кінець.<br /> А за столом у колі друзів<br /> сидить редактор горобець.<br /> Чого він тут, я й сам не знаю,<br /> бо в голові йому теє...<br /> Він чай спокійно попиває<br /> і заїдає монпансьє.<br /> Для нього ми — йолопи, свині,<br /> ще азіятчина у нас...<br /> Він був два роки у Берліні<br /> і зна дві слові: вас іст дас.<br /> О горобець... Ти всім немилий...<br /> Це помилково в дні нові<br /> оцю газету доручили<br /> твоїй порожній голові.<br /> Все місто — зави, поми, зами,<br /> радянських баришень рої...<br /> І заливаються сльозами<br /> в пивних поети солов'ї...
III
Ідуть колони... Любі братця...<br /> А поруч, гляньте, що за грець...<br /> На закордонній самокатці<br /> везе дитину горобець.<br /> Іду дорогою сумною,<br /> нема дорозі тій кінця...<br /> І хочу вдарить я ногою<br /> в чванливе пузо горобця.<br /> [1926]