Якось-то навесні,<br />
Коли настали теплі дні,<br />
Лелека з вирію прилинув<br />
На дороге гніздо своє,<br />
Що восени покинув<br />
(В житті усяко є!)

Домашній Голуб запитав:<br />
— Де, друже, був?<br />
Що чув?<br />
— До вирію літав.<br />
Злякався &ndash; вітер в уші свище,<br />
Із півночі повіяв холодище,<br />
За ним повзе страшна зима&hellip;<br />
А в вирію&hellip; Зими нема,<br />
Природа стрінула привітом:<br />
Там вічне літо!..—

А Голуб з усміхом йому:<br />
— Тоді ж чому<br />
Ти кинув ту країну,<br />
Розхвалений той рай,<br />
І повернувся на Вкраїну?

— Бо це &ndash; мій рідний край!<br />
Любов до рідного — могутнє диво!<br />
Нехай живеш на чужині щасливо,<br />
А туга гірко в серце б'є:<br />
Зове Вітчизна й путь далека,<br />
І ти летиш, як з вирію Лелека<br />
В гніздо своє.