В ранковому саду заголубіли тіні,<br />
І краплею роси заснула в квітці мить.<br />
Біжить стежина в сад у зарості малини,<br />
Яка дозріла вже і запахом п’янить.

Стоїть на місці час. Нічого не минає.<br />
На промінь золотий схилилась висота.<br />
Співають горобці на гребені сараю.<br />
І мати молода подвір’я підміта.

Котяра голубів чатує сонним оком.<br />
Кров місяця іскрить у стеблах полину.<br />
А яблуко одне зірвалося до строку,<br />
І яблуня немов приховує вину.

Гуде бджолиний рій, спішить заповнить хоти.<br />
В очах палахкотінь від яблук у росі.<br />
Червоно квітне мак, червоно грає сонце,<br />
До танцю і пісень запрошуючи всіх.

Танцюють лопухи, і соняхи, і клени,<br />
Найдальша далина прибилась до воріт,<br />
І вихор золотий шумить навколо мене, —<br />
Розкручуючи все і всотуючи світ.

А в центрі тільки я, дитина листопада,<br />
Єдиний диригент і чародій на мить,<br />
Дарма, що народивсь під зіркою, що пада,<br />
В саду, що обліта, на вітрі, що горить!

До матері тягнусь, розказую руками<br />
Про те, що тільки їй лише одній збагнуть.<br />
Щаслива у дворі мені сміється мама,<br />
І в неї зморшки всі ще глибшими стають.

Метелик вогняний кружляє біля мене,<br />
Торкається плеча і відлітає геть.<br />
І звідки мені знать, що яблуко зелене<br />
Метеликом таким приречене на смерть,

Що вже проснулась мить і зоряна краплина<br />
По теплому стеблу збігає до землі.<br />
Від матері спішить захеканий хлопчина,<br />
Біжить в глибокий сад і розтає вві млі…

Склепив повіки сон. І почорніли тіні.<br />
Над яблуком в росі метелик кружеля.<br />
І стільки у саду дозрілої малини,<br />
Що хлопчика не жди — не вийде звідтіля.