Гамалія
Гамалія
"Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі<br /> Із нашої України!<br /> Чи там раду радять, як на турка стати, —<br /> Не чуємо на чужині.
Ой повій, повій, вітре, через море<br /> Та з Великого Лугу,<br /> Суши наші сльози, заглуши кайдани,<br /> Розвій нашу тугу.
Ой заграй, заграй, синесеньке море,<br /> Та під тими байдаками,<br /> Що пливуть козаки, тільки мріють шапки,<br /> Та на сей бік за нами.
Ой боже наш, боже, хоч і не за нами,<br /> Неси ти їх з України;<br /> Почуємо славу, козацькую славу,<br /> Почуємо — та й загинем".
Отак у Скутарі козаки співали;<br /> Співали, сердеги, а сльози лились;<br /> Лилися козацькі, тугу домовляли.<br /> Босфор аж затрясся, бо зроду не чув<br /> Козацького плачу; застогнав, широкий,<br /> І шкурою, сірий бугай, стрепенув,<br /> І хвилю, ревучи, далеко, далеко<br /> У синєє море на ребрах послав.<br /> І море ревнуло Босфорову мову<br /> У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові<br /> Тую журбу-мову на хвилі подав.<br /> Зареготався дід наш дужий,<br /> Аж піна з уса потекла.<br /> — Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?<br /> Хортице-сестро?.. — Загула<br /> Хортиця з Лугом: — Чую! чую! —<br /> І Дніпр укрили байдаки,<br /> І заспівали козаки:
"У туркені по тім боці<br /> Хата на помості.<br /> Гай, гай! Море, грай,<br /> Реви, скелі ламай!<br /> Поїдемо в гості.
У туркені у кишені<br /> Таляри, дукати.<br /> Не кишені трусить —<br /> Ідем різать, палить,<br /> Братів визволяти.
У туркені яничари<br /> І баша на лаві.<br /> Гой ги! вороги!<br /> Ми не маєм ваги!<br /> Наша воля й слава!"
Пливуть собі, співаючи;<br /> Море вітер чує.<br /> Попереду Гамалія<br /> Байдаком керує.<br /> Гамалію, серце мліє:<br /> Сказилося море.<br /> Не злякає! — і сховались<br /> За моряні гори.
Дрімає в гаремі — в раю Візантія<br /> І Скутар дрімає. Босфор клекотить,<br /> Неначе скажений; то стогне, то виє:<br /> Йому Візантію хочеться збудить.<br /> — Не буди, Босфоре, буде тобі горе;<br /> Твої білі ребра піском занесу,<br /> У мул поховаю!.. — реве синє море: —<br /> Хіба ти не знаєш, яких я несу<br /> Гостей до султана?.. — Так море спиняло<br /> (Любило завзятих усатих слав'ян).<br /> Босфор схаменувся. Туркеня дрімала.<br /> Дрімав у гаремі ледачий султан.<br /> Тільки у Скутарі, в склепу, не дрімають<br /> Козаки сердеги. Чого вони ждуть?<br /> По-своєму бога в кайданах благають,<br /> А хвилі на той бік ідуть та ревуть.
"О милий боже України,<br /> Не дай пропасти на чужині,<br /> В неволі вольним козакам!<br /> І сором тут, і сором там —<br /> Вставать з чужої домовини,<br /> На суд твій праведний прийти,<br /> В залізі руки принести<br /> І перед всіми у кайданах<br /> Стать козакові..." — Ріж! і бий!<br /> Катуй невіру-бусурмана! —<br /> Кричать за муром. Хто такий?<br /> Гамалію, серце мліє.<br /> Скута р скаженіє.<br /> — Ріжте! бийте! — на фортеці<br /> Кричить Гамалія.<br /> Реве гарматами Скутара —<br /> Ревуть, лютують вороги.<br /> Козацтво преться без ваги —<br /> І покотились яничари.<br /> Гамалія по Скутарі —<br /> По пеклу гуляє,<br /> Сам хурдигу розбиває,<br /> Кайдани ламає.<br /> — Вилітайте, сірі птахи,<br /> На базар до паю! —<br /> Стрепенулись соколята,<br /> Бо давно не чули<br /> Хрещеної тії мови.<br /> І ніч стрепенулась:<br /> Не бачила, стара мати,<br /> Козацької плати.<br /> Не лякайся, подивися<br /> На бенкет козачий.<br /> Темно всюди, як у будень,<br /> А свято чимале.<br /> Не злодії з Гамалієм<br /> Їдять мовчки сало<br /> Без шашлика. — Засвітимо! —<br /> До самої хмари<br /> З щоглистими кораблями<br /> Палає Скутара.<br /> Візантія пробуркалась,<br /> Витріщає очі,<br /> Переплива на помогу,<br /> Зубами скрегоче.
Реве, лютує Візантія,<br /> Руками берег достає;<br /> Достала, зикнула, встає —<br /> І на ножах в крові німіє.<br /> Скутар, мов пекло те, палає;<br /> Через базари кров тече,<br /> Босфор широкий доливає.<br /> Неначе птахи чорні в гаї,<br /> Козацтво сміливе літає:<br /> Ніхто на світі не втече!<br /> Огонь запеклих не пече.<br /> Руйнують мури; срібло, злото<br /> Несуть шапками козаки<br /> І насипають байдаки.<br /> Пала Скутар, стиха робота,<br /> І хлопці сходяться; зійшлись.<br /> Люльки з пожару закурили,<br /> На байдаки — та й потягли,<br /> Рвучи червоні гори-хвилі.<br /> Пливуть собі, ніби з дому,<br /> Так буцім гуляють,<br /> Та — звичайне, запорожці —<br /> Пливучи співають:
"Наш отаман Гамалія,<br /> Отаман завзятий,<br /> Забрав хлопців та й поїхав<br /> По морю гуляти;<br /> По морю гуляти,<br /> Слави добувати,<br /> Із турецької неволі<br /> Братів визволяти.<br /> Ой приїхав Гамалія<br /> Аж у ту Скутару.<br /> Сидять брати-запорожці,<br /> Дожидають кари.<br /> Ой як крикнув Гамалія:<br /> — Брати! будем жити,<br /> Будем жити, вино пити,<br /> Яничара бити,<br /> А курені килимами,<br /> Оксамитом крити! —<br /> Вилітали запорожці<br /> На лан жито жати;<br /> Жито жали, в копи клали,<br /> Гуртом заспівали:<br /> "Слава тобі, Гамалію,<br /> На ввесь світ великий,<br /> На ввесь світ великий,<br /> На всю Україну,<br /> Що не дав ти запорожцям<br /> Згинуть на чужині!"
Пливуть, співаючи; пливе<br /> Позад завзятий Гамалія:<br /> Орел орлят мов стереже;<br /> Із Дарданеллів вітер віє,<br /> А не женеться Візантія;<br /> Вона боїться, щоб Чернець<br /> Не засвітив Галату знову,<br /> Або гетьман Іван Підкова<br /> Не кликнув в море на ралець .<br /> Пливуть собі, а з-за хвилі<br /> Сонце хвилю червонить:<br /> Перед ними море миле<br /> Гомонить і клекотить.
Гамалію, вітер віє...<br /> Ось... ось... наше море!..<br /> І сховалися за хвилі —<br /> За живії гори.
[С.-Петербург 1842]