Галина криниця<br />
Над рікою нахилились<br />
Верби кострубаті;<br />
Поміж ними заховався<br />
Хутірець багатий;<br />
З-поза верб хатки біліють,<br />
Мов в травиці гуси.<br />
Там живе-господарює<br />
З Галею матуся.<br />
Народила мати доню, —<br />
Стала ворожити:<br />
"Ой чи буде моя Галя<br />
Щасливою жити?"<br />
Посадила у садочку<br />
Червону калину:<br />
"Рости ж, рости, калинонько,<br />
На щастя дівчини!"<br />
Ой виросла калинонька<br />
Та вкрилася листом —<br />
Гуля й Галя по садочку<br />
В червонім намисті.<br />
Рано й вечір калиноньку<br />
Роса обмиває, —<br />
Як ту пташку, удівонька,<br />
Дочку виглядає.<br />
Цвітуть садки, білим цвітом<br />
Пишно повбирались, —<br />
Всі подружки-сусідоньки<br />
Давно покохались,<br />
А Галина калинонька<br />
Чогось пожовтіла:<br />
Нема кого покохати, —<br />
Білий світ немилий!<br />
Рада б цвісти калинонька —<br />
Корінь став всихати,<br />
Ой любила б дівчинонька,<br />
Так не дає мати:<br />
І кохає, і шанує,<br />
Й не зна, де подіти,<br />
Тільки хлопцям на дитину<br />
Не дає й глядіти.<br />
Дума: "Дурні! не до пари<br />
Вам такая краля!"<br />
Та все кращої дружини<br />
Дочці виглядала.<br />
Хутірець опорядила,<br />
Придане придбала,<br />
Мов ту квітку, чорнобривку —<br />
Галю доглядала:<br />
І мережати навчила,<br />
І прясти, і ткати,<br />
Ще й черничку припросила,<br />
Щоб вчила читати.<br />
І розумна, й пам’ятлива<br />
Галя кароока,<br />
Має все чого бажає,<br />
І сама, нівроку,<br />
Здоровенька, веселенька<br />
Стаником тоненька<br />
Чорноброва, чорнокоса,<br />
Личеньком біленька.<br />
А очиці, мов ті зорі,<br />
Не глядять — палають:<br />
То примеркнуть, то займуться,<br />
То знов погасають.<br />
Ходить Галя по садочку,<br />
Ходячи співає,<br />
Пісня, наче срібний дзвоник,<br />
По садку лунає.<br />
Гляне Галя — скрізь так любо,<br />
Сонечко сміється,<br />
А в широкій річці другий<br />
Хутір оддається.<br />
Заспівала Галя знову,<br />
Зразу перестала<br />
(А в плавнях луна ще довго<br />
Пісні докінчала,<br />
Поки змовкла). Бідна Галя<br />
Стоїть, заніміла,<br />
Згасли очі, блищать сльози,<br />
Личко побіліло:<br />
На веселих пташеняток<br />
Галя задивилась,<br />
В серці ж туга, мов гадюка,<br />
Аж заворушилась.<br />
"Ой ви, птахи голоснії,<br />
Живете на волі,<br />
Хоч не маєте розкоші,<br />
Так маєте долю,<br />
Я ж багата і вродлива,<br />
А як гірко плачу,<br />
Свої літа молодії<br />
В самотині трачу.<br />
Ой калино, калинонько,<br />
Сестричко рідненька!<br />
Ворожила, як садила<br />
Тебе моя ненька.<br />
Заворожу ще й я тепер<br />
Про свій талан-долю:<br />
Відгадай — глядіти буду,<br />
Поливати вволю.<br />
Як на той рік лист зелений<br />
Вкриє тебе рясно,<br />
Тоді буде моя доля<br />
І весела, й щасна.<br />
Як тебе усю покриє<br />
Пишно цвіт біленький,<br />
То тоді й моя надія<br />
Розцвіте в серденьку.<br />
Як на гілках ягідочки<br />
Всі почервоніють,<br />
То тоді нехай до мене<br />
Старости прилинуть.<br />
Як же всохнеш і не вважиш<br />
На сонце й на росу,<br />
То тоді чернеча шапка<br />
Вкриє мою косу".<br />
Оттак дівка ворожила,<br />
Калину благала<br />
Та пов’ялі листя щиро<br />
Слізьми умивала.<br />
Вже і осінь проминула,<br />
А слідом хутенько<br />
Придибала з Московщини<br />
Бабуся старенька,<br />
По степах в кожусі сивім<br />
Тихо походжає<br />
Та з мішка сніги пухові<br />
Трусить-висипає;<br />
А холодний лютий вітер,<br />
Мов той вовк неситий,<br />
Виє, скиглить, хмари в шмаття<br />
Рве несамовито.<br />
Заховався хутір в верби,<br />
Наче сиротина,<br />
Що ховає голе тіло<br />
В подрану свитину.<br />
Снігом вікна засліпило,<br />
Сумно, темно в хаті —<br />
Галя свиточку на плечі<br />
Та й гайда гуляти!<br />
Стане, дивиться на бабу<br />
Снігову, ковзатись<br />
Побіжить на мерзлу річку,<br />
Або в сад — вітатись<br />
З деревами. Сад глибоко<br />
Занесло — байдуже.<br />
Хоч зима — вчащає Галя<br />
До калини дуже:<br />
То в соломку обгортає,<br />
То сніг розгортає,<br />
То, чи пуп’янки набрякли,<br />
Пильно розглядає.<br />
Ой в московської бабусі<br />
Полилися сльози,<br />
Щука кригу розбиває,<br />
Згинули морози.<br />
Сад ожив. Весела Галя<br />
Долі дожидає<br />
Та щодень, то все частіше<br />
В матері питає:<br />
Як живуть на світі люди,<br />
Як вона любила<br />
І, як з татком побралися,<br />
Що тоді робила?<br />
Дивується мати дівці:<br />
Де в неї набралось?<br />
Ще ж дитина, а бач яке! —<br />
Та і загадалась:<br />
"А вже й справді моя Галя<br />
Дівчиною стала!<br />
Чи давно ж її, здається,<br />
Я ще годувала?<br />
Чи давно ж то садовила<br />
Червону калину?<br />
Ще, як слід, не надивилась<br />
На свою дитину,<br />
А вже швидко приведеться<br />
Людям оддавати<br />
Своє… рідне…" Нишком сумно<br />
Заплакала мати<br />
А старою головою<br />
Так все міркувала:<br />
Я ж гляділа, я ж кохала.<br />
Що ж? — не заховала!<br />
Що ж? — навік її до себе<br />
Вже не прикувати,<br />
А як трапиться людина,<br />
Треба оддавати".<br />
Дожидає мати пари,<br />
А дочка любові,<br />
Поважає мати статки,<br />
Донька — чорні брови.<br />
"Що ж, як так, то треба Галі<br />
Хоч подівувати,<br />
Других людей побачити,<br />
Себе показати", —<br />
Одпустила мама Галю<br />
До рідні гуляти,<br />
Одпускаючи, забула<br />
Приказку давати:<br />
Щоб на грища не ходити,<br />
Парубків минати,<br />
Та не слухать соловейка,<br />
Як почне співати.<br />
Може, й знарошне змовчала<br />
Може, й ненароком —<br />
Засліпили на розстанні<br />
Сльози мамці око.<br />
В слободі гуляє Галя<br />
В родичів з дівками,<br />
А за неї сварка, лайка<br />
Поміч парубками.<br />
Тільки ба! Слинки ковтають,<br />
Дивлячись на Галю —<br />
Не безпечно доступитись<br />
До такої кралі:<br />
І багата, і хороша,<br />
Й має горду мати,<br />
То гляди, що доведеться<br />
Гарбуза придбати.<br />
Раз примітила між других<br />
Галя щирі очі,—<br />
Змерк для неї день веселий<br />
І не спляться ночі<br />
Не вділив Бог щастя-вроди<br />
Вбогому Миколі<br />
Тільки й дав, що щире серце<br />
Та незломну волю.<br />
В карих очах його серце<br />
Сонцем ясно сяло,<br />
Наче блискавка в тих очах<br />
Тверда воля грала.<br />
І незграбний вбогий наймит<br />
Поміж парубками<br />
Виглядав, мов сивий сокіл<br />
Поміж індиками.<br />
Що ж і диво, що у Галі<br />
Серце загорілось<br />
І вдовівна-багатирка<br />
З бідним полюбилась?<br />
Слобожанам драна свита<br />
Прикро в очі била,<br />
А для Галі в тій свитині<br />
Щире серце мліло.<br />
Знав Микола, що матуся<br />
Не оддасть за нього,<br />
Та й задумав щось, а Галі<br />
Не сказав нічого.<br />
Тільки раз промовив палко:<br />
"Коли вірно любиш,<br />
Присягнись, що лиш моєю<br />
Ти навіки будеш…"<br />
Змандрував з села Микола,<br />
Галя ждала-ждала<br />
І до матері на хутір<br />
Знов проситись стала.<br />
Гарна, гарна калинонька —<br />
Цвіт, як сніг, біліє,<br />
А ще краще, як од ягід<br />
Вся зачервоніє.<br />
Гарна, гарна дівчинонька —<br />
Рожевая квітка,<br />
А ще краща молодиця<br />
В червонім очіпку.<br />
Не все ж літо калиноньці<br />
Цвітом процвітати, —<br />
Набридає Галі косу плести-розплітати<br />
Сонце гріє, — калинонька<br />
Стала наливатись, —<br />
Дійшла дівчина до зросту,<br />
Пора й заміж датись.<br />
Вже і мати щось клопоче,<br />
Рушники виймає:<br />
Неабияких з дороги<br />
Старостів чекає.<br />
Вже і Галі нишком мати<br />
Щось таке шепнула —<br />
Як та пташка бистрокрила,<br />
Галя в сад майнула,<br />
Прилипає до калини,<br />
Цілує, вітає.<br />
Та, квітчаючись, про любі<br />
Оченьки співає.<br />
(Щастя — пташка легкокрила,<br />
Тут було — й немає!) —<br />
Коїть мати зовсім друге,<br />
Що Галя й не знає:<br />
Старости за рушниками<br />
Наїхали в хату;<br />
Мати згодна, тільки треба<br />
В дівчини спитати.<br />
"Пара добра буде дівці", —<br />
Мати міркувала.<br />
(Про Миколу Галя й слова<br />
Мамці не сказала).<br />
Кличуть Галю. Мов би пташка<br />
На крильцях влетіла<br />
В хату, — гляне: "Боже милий!" —<br />
Та й окаменіла…<br />
Коло неї в’ються люде,<br />
Мати припадає,<br />
Ні — бліда, німа, нерушна,<br />
Наче неживая<br />
В силу-силу розтопили<br />
Мамчині вже сльози<br />
Кригу серця — заридала,<br />
Стоя на порозі,<br />
Бідна Галя: "Мамо, мамо!<br />
Чим я не вгодила,<br />
Що ти мою голівоньку<br />
В неволю втопила?<br />
Чи вже ж тобі ріднішії<br />
За дитину люде?<br />
Не оддавай мене, мамо,<br />
Бо гріх тобі буде!"<br />
Мати вже дочку й вмовляла,<br />
Страхала, й благала,<br />
Тільки другого одвіту<br />
В неї не діждала.<br />
Мало ще, — сумная звістка<br />
В хутір залетіла —<br />
Мамці байжуде, а Галю<br />
З ніг вона звалила.<br />
Трудна Галя. Сумно мати<br />
Сидить біля неї,<br />
Слуха, — шепче: "Геть, гадюко!"<br />
Не гризи моєї<br />
Калиноньки… Ягідочки,<br />
Як ви почорніли!..<br />
Що це? — кряче чорний ворон…<br />
При дорозі тіло…<br />
Мертві очі… очі… брови…<br />
"Це ж Микола, мати!"<br />
Таке верзе бідна хвора,<br />
Б’ючись по кроваті.<br />
—— ——— ———<br />
Видужала Галя, — тихо<br />
В хаті походжає<br />
Та на білу завірюху<br />
Сумно поглядає.<br />
Довго, довго дивилася,<br />
Все про щось згадати<br />
Силкувалась. Потім стала<br />
В наймички питати:<br />
"Як садочок? Що калина?"<br />
"Та вчора кобила<br />
Убралася, анахтемська<br />
Та всю й поломила!"<br />
Похилилась головою,<br />
Усміхнулась Галя,<br />
Тільки саме з того часу<br />
Ще сумніша стала.<br />
—— ——— ———<br />
"Мамо, мамо! В білім світі<br />
Вже я не жилиця:<br />
Оддай в монастир, матусю, —<br />
Хай буду черниця.<br />
Буду вкупі з черничками<br />
Тихесенько жити<br />
І за тебе, і за себе<br />
Господа молити".<br />
Мати в сльози та вговори, —<br />
Нічого не вдіє:<br />
Мовчить дівка, тільки щодня<br />
Сохне та марніє.<br />
Не вблагала мати доньки,<br />
Що маєш робити?<br />
Її волю, як не тяжко,<br />
Прийдеться сповнити!<br />
Одвезла і вклад на церкву<br />
Чималий поклала<br />
Та, щоб Галю доглядали,<br />
Черничок благала.<br />
Спорожнів веселий хутір,<br />
Соловей співає,<br />
Дарма — в сад ніхто віконця<br />
Вже не одчиняє!<br />
Тільки мати, наче хмара,<br />
Ходить по господі,<br />
Не балака і не плаче —<br />
Кам’яна та й годі!<br />
Тільки ще пильніш, як перше,<br />
Добра доглядає<br />
Та черницям гроші возить,<br />
Все про їх лиш дбає.<br />
І інколи у садочок<br />
Прийде пожуритись:<br />
Нема Галі, ні калини, —<br />
Та й піде молитись.<br />
—— ——— ———<br />
В церкві Галя походжає<br />
Вкупі з черничками,<br />
Вже й на крилосі співає,<br />
Вишива шовками<br />
В церкві пелени, завіси;<br />
А надія тиха<br />
Невмируща шепче: "Може,<br />
Ще минеться лихо?<br />
Він живий…" І Галя знову<br />
Почала благати:<br />
"Одкрий мені мою долю,<br />
Одкрий, Божа мати!"<br />
—— ——— ———<br />
Чумаки вертали з Криму,<br />
В Перекопі стали,<br />
На базарі молодого<br />
Козака пізнали:<br />
Не свитина, — каптанина<br />
З синього суконця,<br />
А червоний добрий пояс<br />
Аж горить на сонці.<br />
Той зрадів: приємно, щиро<br />
Земляків вітає.<br />
Та про Галя-хуторянку<br />
Тілько всіх питає.<br />
Все покинув, з чумаками<br />
В дорогу зібрався.<br />
Їдуть тиждень, ідуть другий,<br />
Ще один зостався.<br />
А тут горе налетіло,<br />
Холера спіткала.<br />
Покинувши товариша,<br />
Валка змандрувала.<br />
Летить вісточка крилата<br />
В монастир до Галі,<br />
Що чорнявого Миколу,<br />
Мабуть, поховали<br />
Галя вже й не здивувалась.<br />
Матері на світі<br />
Вже нема. Тепер-то Галя<br />
Знає що робити!<br />
До ігумені старої<br />
Слізно припадає<br />
Та, щоб швидше постригали,<br />
Раз-у-раз благає.<br />
Оддала останні гроші<br />
На церкву святую,<br />
А собі чернечу ряску<br />
На шапку готує.<br />
—— —— ——<br />
Стоять в церкві черниченьки<br />
Чорними рядами,<br />
Плачуть свічі восковими<br />
Теплими сльозами.<br />
Сумно, жалібно співають,<br />
Мов кого ховають<br />
Збираються. Ось і Галю<br />
Духовная мати<br />
Веде, мантією вкривши,<br />
Як квочка крилами.<br />
Дрижить Галя, шепче клятьби!<br />
Мертвими вустами…<br />
Мати Божа! Своє серце<br />
Приношу до тебе<br />
Потерзане, побитеє —<br />
Пригорни до себе,<br />
Навчи мене, як каятись,<br />
Як Богу годити,<br />
Подай силу, щоб забути<br />
Того, що любити<br />
Довелося нещасливо", —<br />
Молить серцем Галя.<br />
Вже постригли й "сестрою<br />
Мархвою" назвали.<br />
Заспокоїлася Галя:<br />
Молиться, співає<br />
Та до імення нового<br />
Трохи привикає.<br />
—— —— ——<br />
Служба в церкві. Дим пахнючий<br />
Хмарою синіє,<br />
Лики янголів ласкаво,<br />
Дивляться. І мліє,<br />
І до Бога, мов на крилах,<br />
Серце підлітає.<br />
Свою душу голосочком<br />
Галя виливає.<br />
Всі стоять, аж поніміли,<br />
Всюди сльози сяють,<br />
Аж ось, — хтось біжить по церкві,<br />
Богомольців пхає,<br />
Щоб до крилоса добитись:<br />
"Боже милий — Галя!<br />
Опізнився!.." —<br />
Свята пісня<br />
Замерла, пропала…<br />
Ладанові сині хвилі<br />
Ще по церкві ходять,<br />
Зомлілую Галю з церкви<br />
Чернички виводять.<br />
"Мабуть, вчаділа", — Ні, горе,<br />
Горе підкурило,<br />
Люте горе вкрало й голос<br />
І з ніг повалило!<br />
Одійшла. Ще гірше стало.<br />
"Чим я в тебе винна,<br />
Мати Божа, що такеє<br />
Терпіти повинна?<br />
Загоїла було серце,<br />
Знов воно розбилось.<br />
Не загою вже… Пречиста,<br />
За що прогнівилась?!<br />
Рятуй мене, мати Божа,<br />
Рятуй од напасті,<br />
Не одпусти хоч нарешті<br />
В гріх великий впасти!".<br />
Так молилась безталанна.<br />
Гляне, — аж Микола,<br />
Страшний блідий перед нею.<br />
"Опізнивсь! Ніколи<br />
Ти не будеш вже моєю!<br />
Прийди ж хоч проститься<br />
Наостанці у садочок<br />
Пізно до криниці!"<br />
"Сатано ти! іскуситель!<br />
Щезни, розточися!" —<br />
Не щезає, шепче: "Галю,<br />
Вийди, не барися!" —<br />
Не дослухала, і вуха,<br />
Й очі затуляє,<br />
І до кельї, наче справді<br />
Од чортів тікає.<br />
Цілий день сердешна Галя<br />
Як в смолі кипіла:<br />
То кляла, а то душею<br />
До його летіла.<br />
Ось і вечір. Пішли слухать<br />
Правило черниці.<br />
Галя дума: "Помолюся, —<br />
Може, до криниці<br />
Не допустить Божа сила".<br />
Правило кінчали<br />
І по келіях черниці<br />
Тихо задрімали;<br />
Та не спиться бідолашній:<br />
Встала до налоя,<br />
Б’є поклони, плаче гірко,<br />
На каміннях стоя.<br />
Гляне в книгу — свята книга<br />
Вся вогнем палає<br />
Скачуть букви, скачуть титли.<br />
Що й не прочитає!<br />
Візьме Галя в руки чотки<br />
Та, замісто Йсуса,<br />
Все Миколу поминає,<br />
У янгола вуса<br />
Чорні-чорні Миколині<br />
Наче виростають,<br />
Очі дивляться на неї,<br />
Брівоньки моргають,<br />
Його голос, його речі…<br />
Де вже тут молитись?<br />
Бідна зовсім одуріла —<br />
Біжить до криниці.<br />
Шумить трава, верба кива<br />
Тихо головою,<br />
Наче шепче: "Знаю, Галю,<br />
Знаю я, з якою<br />
Думкою ти йдеш, — вернися!"<br />
"Ні, вже не вернуся!<br />
Нема сили… Боже, Боже,<br />
Я й думать боюся!"<br />
Соловейко защебетав,<br />
Зашуміла верба,<br />
Ось кінь заржав за стіною —<br />
"Не треба, не треба!"<br />
Мов дурна, белькоче Галя —<br />
Грішная черниця:<br />
"Прости, Боже, гріх великий!"<br />
Та й шубовсть в криницю!<br />
Перелетів в сад Микола,<br />
Мов на крилах звився,<br />
До криниці — "Боже, Боже,<br />
І тут опізнився!"<br />
—— —— ——<br />
Галас, гомін. Задзвонили<br />
По Галину душу,<br />
Як витягли вранці тіло<br />
З криниці на сушу.<br />
"Мабуть пішла по водицю<br />
Ввечері пізненько<br />
Та й не вдержалась, ввірвалась —<br />
Канатик старенький", —<br />
Так черниці міркували,<br />
Галю поховали.<br />
Тілько одна черниченька<br />
Добре все те знала<br />
Та той гріх уперше зроду<br />
Гріхом не назвала.