Гай да сокири
Гай да сокири
По Гаю темному туга велика ходить:<br /> Сокири й Топори затіяли войну,<br /> Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить;<br /> Война ся навела на дерево суму;<br /> Дуби задумались, осики затремтіли,<br /> І клен гнучкий, і в’яз із лиха вниз нагнувсь.<br /> Аж ось Сокири вже в Гаю забрязкотіли,<br /> І дуб найстарший усміхнувсь.<br /> "Не бійтесь! — він гукнув.— Того я і жахався,<br /> Як з топорищами сі навісні прийдуть,<br /> Аж дерев’яний рід заліза одцурався!<br /> Без дерева вони самі нас да не втнуть,<br /> От-то було б... але — нехай йому абищо,<br /> Якби з Сокирами прийшли і Топорища,<br /> Тоді-то був би нам капут".<br /> І справді, скілько тут Сокири не бряжчали,<br /> Ні дубчика, ні липки не стяли<br /> І тільки де-не-де що кору пописали<br /> Да і додому з тим пішли.