1

Cкаче сито по полях,<br />
А корито по лугах.

За лопатою мітла<br />
Вздовж по вулиці пішла.

А сокири, сокири<br />
Так і сиплються згори.

Ізлякалася коза,<br />
Затремтіла, як лоза:

— Що там сталось? Що за знак? —<br />
Не збагну собі ніяк!

2

Мов та чорна, мов залізна та нога,<br />
Подалася, пострибала кочерга.

І помчалися по вулиці ножі:<br />
— Ей, держи, держи, держи, держи, держи!

І каструля на бігу<br />
Закричала утюгу:<br />
— Я кочусь, кочусь, кочусь<br />
І ніяк не зупинюсь!

Ось і чайник за кофейником біжить,<br />
Дзеленчить, і деренчить, і торохтить...

Утюги біжать, покрякуючи,<br />
Через ями та калюжі перескакуючи.

А за ними блюдця, блюдця —<br />
Дзінь-ля-ля! Дзінь-ля-ля!<br />
Вздовж по вулиці несуться —<br />
Дзінь-ля-ля! Дзінь-ля-ля!

На склянки —дзінь-ля! — натикаються.<br />
І склянки — дзінь-ля! — розбиваються.

І біжить сковорода біля води:<br />
— Ви куди? куди? куди? куди? куди?

А услід скакали<br />
Кухлі та бокали,<br />
Таці і графини<br />
Посеред стежини.

Стіл плигнув з віконця з усіх ніг<br />
І побіг, побіг, побіг, побіг, побіг...

А на тім на столі,<br />
Наче вершник у сідлі,<br />
Самоварисько сидить<br />
І гукає, і кричить:

— Утікайте, ховайтесь, рятуйтеся! —<br />
І в залізную трубу:<br />
— Бу-бу-бу! Бу-бу-бу!

3

А за ними слідом з двору<br />
Баба гониться Федора:<br />
— Ой, ой, ой! Бий вас град!<br />
Повернітеся назад!

Та сказало їй корито:<br />
— На Федору я сердите! —<br />
І сказала кочерга:<br />
— Я Федорі не слуга!

А фарфоровії блюдця<br />
Із Федори всі сміються:<br />
— Ти не клич нас і не жди,<br />
Ми не вернемось сюди!

Тут Федорині коти<br />
Розчепурили хвости,<br />
Подались щодуху в путь,<br />
Щоб той посуд повернуть:

— Чом, дурні ви тарілки,<br />
Пострибали, мов білки?<br />
Сором бігать за воротами<br />
З горобцями жовторотими!<br />
Он рівчак на повороті,<br />
Ви потонете в болоті.<br />
Не тікайте, почекайте,<br />
Повертайтеся назад!

Тарілки ж біжать, сміються,<br />
А Федорі не даються:<br />
— Краще в полі пропадем,<br />
До Федори не підем!

4

Мимо бігла курка сміла<br />
І той посуд перестріла:<br />
— Куд-куди! Куд-куди!<br />
Відкіля ви і куди?

Посуд їй відповідає:<br />
— В баби нам життя немає,<br />
Не любила нас вона,<br />
Била, била нас вона,<br />
Запилила, закоптила,<br />
Занедбала нас вона!

— Куд-кудах! Куд-кудах!<br />
Жить було вам просто жах!

— Так,— промовив мідний таз,—<br />
Подивися ти на нас:<br />
Ми поламані, побиті,<br />
Ми помиями облиті.

Глянь у діжку, що у баби,<br />
Завелися в діжці жаби.

А заглянь лише в цебер —<br />
Тьма тарганів там тепер.

Ось тому-то ми від баби<br />
Утекли, немов од жаби,<br />
I гуляем по полях,<br />
По болотах, по лугах,<br />
До бабури-нечепури<br />
Не повернемось!

5

І побігли вони на узлісся,<br />
Через пні, купину подалися.<br />
А баба зосталась одна,<br />
I плаче, і плаче вона.

Сіла б Федора за стіл,<br />
Він також помчав що є сил.

Зварила б хоч капусняк,<br />
Та каструлі не знайде ніяк.

Весь посуд утік — дожени! —<br />
Зостались самі таргани.<br />
Ой, горе Федорі,<br />
Горе!

6

Мчиться посуд вперед і вперед,<br />
По болотах побіг, в очерет.

І чайник сказав утюгу:<br />
— Не можу вже йти по лугу.—<br />
І заплакали блюдця:<br />
— Чи не краще б вернуться?

І заридало корито:<br />
— Я розбите украй, розбите!<br />
Та блюдце гукнуло в той час:<br />
— Ой, доганяє хтось нас!

І бачать: за ними із темного бору<br />
Іде-шкандибає Федора.

Та тільки стряслась дивина:<br />
Стала добріша вона.<br />
Тихо за ними іде<br />
І пісню тихеньку веде:

— Ой ви бідні, ви сирітки мої,<br />
Утюги і сковорідки мої!<br />
Повертайтеся додому в цей же час,<br />
Я водою з джерела помию вас,<br />
Я почищу вас пісочком,<br />
Я обдам вас кип'яточком,<br />
І ви будете ізнов<br />
Сяять — сонечко немов!<br />
А тарганів тих поганих геть я виведу,<br />
Прусаків і павуків усіх я вимету!<br />
Мовила качалка:<br />
— Ой, Федору жалко.

І сказала чашка:<br />
— Плаче бідолашка!

І сказали блюдця:<br />
— Треба б повернуться!

І сказали утюги:<br />
— З нею ми не вороги!

7

Довго, довго цілувала,<br />
Милувала їх вона,<br />
Поливала, умивала,<br />
Полоскала їх вона.

— Вже не буду, вже не буду<br />
Я свій посуд ображать,<br />
Буду, буду його всюди<br />
І любить, і поважать!

Засміялися каструлі,<br />
Самоварові моргнули:

— Ну, Федоро, що ж,— гаразд,<br />
Простимо на перший раз! —<br />
Полетіли,<br />
Задзвеніли<br />
До Федори — до плити!<br />
Стали жарить і пекти,<br />
Будуть, будуть у Федори і млинці, і пироги!

А мітла, мітла, мітла, мітла<br />
Заплигала, забуяла, замела,<br />
Ні пилинки у Федори не зоставила.

І обрадувались блюдця —<br />
Дзінь-ля-ля! Дзінь-ля-ля!<br />
І танцюють, і сміються:<br />
Дзінь-ля-ля! Дзінь-ля-ля!

А на білій табуреточці<br />
Та на вишитій серветочці<br />
Самовар стоїть,<br />
Наче жар горить,<br />
Пихкотить він, на бабу поглядаючи:<br />
— Я Федороньці дарую,<br />
Чаєм з цукром почастую.<br />
Призволяйся, Федоро Єгорівно!