Епод 16
Епод 16
Друге уже покоління в війні громадянській конає,<br /> Від власної руки занепадає Рим,-<br /> Рим, що його не змогли подолати ні Марси сусідні,<br /> Ні царське військо грізної Етрурії**,<br /> Ні капуанців звитяжне змагання, ні зброя Спартака,<br /> Ні нещодавнє зрадництво аллоброгів***,<br /> Нині цей Рим, що його не збороли ні орди германців,<br /> Ні Ганнібал, погроза наших прадідів,<br /> Згине, зітреться від нашого ж кров'ю заклятого роду,<br /> І де був город, дикий звір оселиться,<br /> Варвар тут ступить на порох священний, тут кінь переможця, [469]<br /> Б'ючи копитом, вчвал промчить по звалищах,<br /> Ромула кості, побожно укриті од вітру і сонця,<br /> Рукою порозмітуе зухвалою.<br /> Але спитаєте ви — усі разом, чи, може, найкращі —<br /> Де від нещасть і горя порятунок вам?<br /> Кращої ради немає: зробіть, як зробили фокейці,<br /> Що рідну землю кинули з прокляттями,<br /> Ниви, і отчі оселі, і храми на здобич оддавши<br /> Кривавим вепрам та вовкам-драпіжникам.<br /> Так попростуйте і ви, куди очі покажуть, куди вас<br /> Помчить сваволя лютих бур морських.<br /> Згода, братерство, рушаймо? Чи ждатимем ліпшої ради,<br /> Чи вже — на добрий час! — пливім, не гаймося?<br /> Тільки присягу зложімо, що поки не вирне каміння<br /> З глибин морських, втерявши всю вагу свою,<br /> Поки потворна жага не з'єднає оленицю з тигром,<br /> А з шуляком покірну й тиху горлицю.<br /> Поки Матінські шпилі**** не скупаються в Падовій хвилі'<br /> І Апеннін до моря не присунеться,-<br /> Ми не поставим вітрил, не помислим назад подаватись, [470]<br /> Поти нам гріх до краю плисти рідного.<br /> З цим закляттям страшним, що зав'яже нам день повороту,<br /> Всею громадою, чи, може, тільки часткою,<br /> Кращою часткою — в путь! Хто, зборений, втратив надію,<br /> Хай зостається в ліжкові ганебному.<br /> Ви ж, непохитні серця, не зважайте на лемент жіноцький,<br /> І в путь, і в путь повз береги Етрурії.<br /> Нас Океан дожидає. І, плесом омиті широким,<br /> Нас ваблять острови щасливії,<br /> Де й непоораний лан буяє Церериним даром *****<br /> І непідчищена галузка — виногронами;<br /> Де плодовита маслина надій хлібороба не зводить<br /> І смоква стиглим зеленіє овочем;<br /> Мед витікає з дупластого дуба, де з верхогір'я<br /> Струмки прозорії мчать водоспадами.<br /> Там до дійниць самохіть наближаються кози, і вівці<br /> Приходять радо з вим'ям переповненим;<br /> Там вечорами ведмідь не обходить кошари з ричанням.<br /> І гадина в землі плідній не кублиться...<br /> Див не злічимо там: Евр бурхливий ланів-перелогів<br /> Не розмиває зливами могучими;<br /> Але й посухи нема, в борозні там і зерно не гине, [471]<br /> Бо мудро дощ і спеку там розмірено...<br /> Там аргонавтів весло не плескалось в нерушеній хвилі,<br /> Не мандрувала там Медея-зрадниця,<br /> Не привертали туди ні сідонські купці свого човна,<br /> Ні змучена ватага Одіссеева.<br /> Ті береги призначив для побожного люду Юпітер,<br /> Як опорочив вік ясного золота.<br /> Мідь і залізо правують тепер,— та праведним людям<br /> Є порятунок на блаженнім березі.<br /> [* Епод написано р. 40 — незабаром після повороту Горація до Рима (див. вступну замітку). Настрій епода — одчай і розгубленість. Республіканське військо загинуло, в стані цезаріанців міжусобна боротьба; залишається тільки тікати до "щасливих островів", цебто до Канарських островів коло західноафриканського узбережжя; їх вважали західним краєм світу, розповідали дива про їх надзвичайну родючість.]<br /> [** Тобто військо етруського царя Порсенни, що воював з Римом у перші роки республіки (див. уривок з "Енеїди"--"Щит Енея").]<br /> [*** Галльського племені, що брало участь у так званій "змові Катіліни" 03 р. до н. є.]<br /> [**** Матінські шпилі — гори в Апулії, на півдні Італії. Падова хвиля — хвиля ріки До в північній Італії.]<br /> [***** Тобто хлібом.]