Епіграми
Епіграми
НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ЯСТИ,<br /> НО ЯСТИ, ЄЖЕ ЖИТИ
Не того ради жити, єже пресищати<br /> утробу і многії брашна поглощати,<br /> Но толико точію ясти, даби тіло<br /> возмогло житіє си соблюдати ціло.
НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ПИТИ,<br /> НО ПИТИ, ЄЖЕ ЖИТИ
Не того ради жити, єже випивати,<br /> міри повні во чрево, як в дельву, вливати,<br /> Но єдиножди токмо іспий іли дважди,<br /> даби, в тілі живущи, не умер од жажди.
ПИШУЩОМУ СТИХИ
Труда, сущаго в писанії, знати<br /> не может, іже сам не вість писати.<br /> Мнить: бути легко писанія діло —<br /> три персти пишуть, а все болить тіло.
НА ХМІЛЬ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО СТИХИ
Щось бозького до себе пан Хміль закриваєт,<br /> бо смиренних возносить, винеслих смиряєт.<br /> Вищії суть голови над всі члонки тіла,<br /> а ноги теж в низькості смиренні до зіла,<br /> Леч пан Хміль, гди до кого в голову вступаєт,<br /> голову понижаєт, ноги задираєт.<br /> Лятвий, трудний, приємний, острий єст-єсь з себе<br /> з тобою жить не могу, трудно і без тебе.
НА ОБРАЗ ЮНОШІ КРАСЯЩАГОСЯ, ЄМУ ЖЕ СМЕРТЬ ТАЙНО ВОСЛІДУЄТ
Не зіло, о, юноше красний, веселися,<br /> кто татськи вослід тебе ходить, обозрися.<br /> Се тя смерть прежде часа в гробі хощет міти,<br /> вість коса і краснії пожинати цвіти.
НА ОБРАЗ СТАРЦЯ, ДЕРЖАЩЕГО КЛЕПСИДРУ
Всує, старче, клепсидрним піском ізміряєш<br /> дні твоя і толико єще жити чаєш —<br /> Не віси, минуту ли проживеши цілу;<br /> много єст піска в гробі, а ність жизні тілу.<br /> * * *<br /> Тяжкая рана тому єст без міри,<br /> хто правду мовить, а не дають віри.
НЕ КОЖДИЙ СВЯТ І СВЯТОША
Не всі суть святі, не всі в святость многі,<br /> що церковнії збит допчуть пороги,<br /> Не всі за святих у бога уходять,<br /> хоч которії і до церкви ходять.
ШЕВЦЮ УБОГОМУ СТИХИ
Єдному шевцю, же ся не згодило<br /> шило, для того сам звівся на шило.
О СИВИЗНІ
Зима, наставши, прейдет у дом своїм бігом,<br /> нам же, єгда влас главний покриється снігом,<br /> Уже і весна прейдет, уже і зной літній,<br /> а тот з глави нашея мраз не згинет цвітний.
СОНЦЕ, ВРЕМ'Я
Прудко єст сонце, але прудший час немало,<br /> час ніколи, а сонце колись юж стояло.
ТРОХИ, НІЧОГО, НАЗБИТЬ, ДОСИТЬ
Убогий трохи маєт, а жебрак нічого,<br /> багатий назбить, досить не маш ні у кого.<br /> * * *<br /> Земля, аки темниця чоловіку, се бо,<br /> аки каменні стіни, окрест землі небо,<br /> Гріси — стражії кріпці, узи же суть тіло,<br /> в нем же місто узника душа страждет зіло.<br /> * * *<br /> Гди пливуть, неровні суть в смаку ріками ріки —<br /> за живота так люде, пани і каліки;<br /> Єднакий зась смак стаєт рікам, впадшим в море,<br /> так всіх нас смерть ровняєт, всім од неї горе.
ЛІСТВИЦЯ ІАКОВЛЯ *(1)
Світ сей сну єст подобен, а щастє драбині:<br /> восходять і нисходять по ней мнозі нині.
ПИВОРІЗОВІ *(2)
Їм кто барзій з куфля тягнет,<br /> тим тот барзій по тім прагнет.
ЕПІГРАМИ ІЗ ДЖОНА ОВЕНА *(3)<br /> НА КНИЖКУ, ВІРШАМИ ПИСАННУЮ, ДО ЧИТЕЛЬНИКА
Книжка сія єст то світ, вірші зась в ней — люде,<br /> мало тут, чаю, добрих, як на світі, буде.<br /> * * *<br /> Смерть, яко тать, ба, єще і горшая татя;<br /> в том, яко тать, же нагла, чоловіче, на тя;<br /> Горшая зась, бо злодій крадіж часом вернет,<br /> а смерть не ворочаєт, що к собі завернет.<br /> * * *<br /> Ошукати* плакати, лгати, носить вісті,<br /> нічого не мовчати способні невісти.
НА СКУПОГО
Хвальцю тя, а не давцю, хвалю: похваляти<br /> не вмієт больш над тебе ніхто, а мній дати.
НА СЛУГУ, ДВОМ УСЛУГУЮЧОМУ
Нещаслив "стесь, слуго двох панов: тот, много<br /> мівши, не даєт, а ов не маєт нічого.<br /> * * *<br /> Поп за люди молить, Люд за попа мелет.
ДО ДРУГА
Содержить дружбу число найбарзій двойственно,<br /> ледво ся ділить любов в число множественно.
СТАН ЦАРСЬКИЙ
Інший не хочет, інший боїться сказати<br /> правду царєм. О нендзний стан царський! —<br /> з тонд знати.
СМЕРТЬ
Що єст смерть, питаєш мя? Єсли би-м знав, уже<br /> був би мертвим. Гди умру, прийди в тот час, друже.
НА ЛИСОГО
Я моїх власов нігди не злічу до кола,<br /> і ти, лисаку, также, бо їх не наш згола.
УЖ, ЄВА
Прельщаючи уж Єву, шептав їй до уха —<br /> аби люб тот був німим, люб та була глуха!
О БОГУ І СВІТІ
Не бог єст в світі, але світ в нем, як сноп в стозі,<br /> ми, як класи, в сем світі, оби-сьми і в бозі.
"МАГНАС" — "ВЕЛИКИЙ ПАН" ПО-ЛАЦИНІ,<br /> "МАГНЕС" — ЖЕЛІЗО ТЯГНУЧИЙ КАМЕНЬ
Магнас, як магнес. Довод такий на то,<br /> же тот желізо, а ов тягнет злато.
ДО ЧИТЕЛЬНИКА
Мних ли єси? Чти сія. Мирський ли? Чти ова:<br /> Суть зді і духовнії, і мирськії слова.
НА СКУПОГО ОТЦЯ
Ім єси скупшим, тим, скупче, щодрійшим ся ставиш<br /> синові, бо по смерті все йому оставиш.
ДО ЖОНАТИХ
Часто прожнюєт нива, і невіст названо<br /> нивами, леч требують, би завше орано.
ДО ДОБРОДІЯ
Би книги мої міли патрона, вручаю<br /> книги читцьом, а себе тобі полецаю.
ДО ЧИТЕЛЬНИКА
Чтивий сія, єсли хвалить все, то-сь глупий; але,<br /> єсли нічого згола, то-сь заздрослив цале.<br /> * * *<br /> Од коль жона іменем тим ся називаєт? —<br /> Од толь, же "на" мужові завше повідаєт.
НЕВІСТА
Чому ся невістою жона іменуєт?<br /> Бо не вість та, яко ся о всем муж фрасуєт.
ТІЛО, ДУША
Впред бог тіло сотворив, по тім водхнув душу,<br /> гди юж цале сформував тілесную тушу.<br /> Чи не од толь ся тоді не хочет корити<br /> плоть духові, же здаєт старшою ся бити?
О ЖОНОЦЬКОМ РОЗУМІ
Чому суть мудрійшії мужеве, ніж жони?<br /> Бо з ребра безмозкого, не з голови они.
АДАМОВА ВИМОВКА
Чому мя гріха первим мнять бути авторем?<br /> Не я-м впрод згрішив, Єва; я-м шедл її торем.
СМЕРТЬ. НАТУРА
Не впрод би, смерте, сина, нежли отця, брала,<br /> гди би-сь вожа натури в том наслідовала.<br /> За натурою ідім в животі і в смерті,<br /> хочет она нас жити, хочет і умерти.
ДО ЧОЛОВІКА, НЕХОТЯЧОГО УМИРАТИ
Плакав-єсь, гди-сь ся родив? Знать, же ся родити<br /> не в смак ті було? Чому ж не хочеш умріти?
ДО КОГОСЬ
З чрева матки пришедл-єсь наг на світ, небоже;<br /> з світа в землю одходиш юж не наг, в рогожі.<br /> Больш, ніжели-сь з собою принесл, смієш брати,<br /> больш оддаєш матері, ніж она дала ти.
МУДРИЙ, ДОБРИЙ
Муж мудрий над доброго нехай єст мудрійшим,<br /> биле би над мудрого був добрий добрійшим.
ДЕНЬ СТРАШНОГО СУДА
На суд оний, на котром на все і всі люде<br /> одвіт дадуть, чи досить єдного дня буде?
*(1) Ліствиця Іаковля — тобто драбина Іакова. Іаков — біблійний, старозавітний персонаж, син патріарха Ісаака і ревекки; брат-близнюк Ісава, з яким суперничав щодо первородства і, отже, права на спадщину. Утікши від очікуваної помсти Ісава, Іаков побачив сон: по драбині, що сягала неба, ходили ангели, а на найвищий щабель спирався бог Ягве, котрий ласкаво мовив: "Я є Ягве, бог Авраамів і бог Ісааків. Землю, що на ній ти лежиш, оддаю тобі і твоїм нащадкам; а нащадків у тебе буде, як пороху земного, ти ж розпросторишся на захід і схід, на північ і на південь... Я із тобою". Прокинувшись, Іаков пообіцяв Ягве, що буде визнавати його за свого бога і віддаватиме йому десятину із своїх набутків, якщо той убереже його від небезпек, не поскупиться йому на хліб і дозволить повернутися до отчого дому. На пам'ять про сон Іаков поставив освячений камінь, намастивши його єлеєм, а місце те назвав "домом божим" (Перша Книга Мойсеева, Битія, гл. 28).<br /> *(2) Пиворіз — мандрований дяк; так називали учнів українських шкіл XVI — XVIII ст., які у вільний час, а то й облишивши навчання, мандрували по містах і селах, заробляючи собі на прожиток учителюванням, дякуванням по церквах, складанням та виконанням пісень і віршів, розігруванням вистав тощо; пиворізами їх іменували за схильність до хмільного.<br /> *(3) Овен (Оуен) Джон (бл. 1563 — 1622) — англійський ренесансний латиномовний поет, автор епіграм ("Epigramata", 1606 — 1612), які набули популярності і породили чимало наслідувань у європейських бароккових літературах.
За матеріалами: Іван Величковський. Твори. Пам’ятки давньої української літератури. Київ, "Наукова думка" , 1972.