Еней
Еней
До Картагенських веж незнаних<br /> Прибитий бурями в полон,<br /> Я у розкошах ненастанних<br /> Провадив дні, як дивний сон.
I як дозволили богове<br /> Блаженство нам, наземній тлі,-<br /> В ті дні жаги, в ті дні любові<br /> Я був щасливим на землі.
Усе життя в такій неволі,<br /> Рабом цариці все життя,<br /> Чи може бути краща доля<br /> I горя краще забуття?..
Стояла ніч над сонним містом...<br /> Огонь кохання одбуяв...<br /> На ложі царськім позлотистім<br /> Я край Дідони задрімав.
Я пам'ятав її зітхання,-<br /> Весь порив наш, немов у сні,-<br /> Гарячих персів хвилювання<br /> I руки сплетені й тісні.
I от ударив світ раптовий,<br /> Окрилений почувся крок,-<br /> Над ложем ранковим любові<br /> Стоїть з жезлом кіленський бог.
— Вставай, породження богині!<br /> Ти спиш, але не сплять боги:<br /> Твій yділ — донести святині<br /> На інші славні береги.
Земна жага,— що їй в герої?<br /> Не піддавайся чарам слів!<br /> Ти маєш для нової Трої<br /> Зростити люд богатирів.
Священна воля Громовержця,<br /> Скорися їй, пливи звідсіль<br /> До меж італьських, вирви з серця<br /> Жаги квітчастий чад і хміль.
Сказав — і зник, як блискавиця,<br /> Погас, завмер за звуком звук.<br /> I враз покликала цариця<br /> Мене в обійми ніжних рук.
Та я одкинувся, суворий,<br /> Уста і очі відхилив...<br /> А вранці ріг співав прозорий<br /> I флот у край Сатурна плив.