Дванадцять сивих суддів сидять...
Дванадцять сивих суддів сидять...
Дванадцять сивих суддів сидять<br /> у сутінках під стіною,<br /> а я ховаю очі, як тать.<br /> Що стало, старці, зі мною?
Чому ви тут? Ви ж приходите в час<br /> найпершої тільки купелі,<br /> і більше до скону не чути вас,<br /> і ваші суди невеселі.
Хто душу, мов немовля, розповив?<br /> Тремтить, нага, над водою.<br /> Її вже мили для ваших слів<br /> найпершою крижаною.
Судіть, бо душа — це така пора,<br /> коли слово — за вами.<br /> У першій купелі жінка стара<br /> занурювала руками
мене, а кожен суддя судив,<br /> а жінка дим сокотила:<br /> від хижих птахів і муравлів<br /> мале тільце обкурила.
Над ватрою тримала вона<br /> мене, і стікала з мене<br /> вода свячена, вода крижана,<br /> і мати пила свячену.
Дванадцять сивих суддів сидять<br /> у сутінках під стіною,<br /> а я ховаю очі, як тать.<br /> Що, старці, було зі мною?
Кричить породілля, бо на порі.<br /> Чекають дванадцять суддів.<br /> Плаває гострий лід у цебрі.<br /> Вогонь обпікає руки старі.<br /> Що, старці, зі мною буде?