Два вірші, які довший час вважалися втраченими, проте їх зберіг Юрко Саєнко<br />
І

Забутий присмак валідолу<br />
і краплі крові вправно летять<br />
— уже сніжинками —<br />
додолу

д о д о м у

палаючі ясла — хлів золотий<br />
зелена — гірка<br />
рана —<br />
ріка

д о д о м у

смерть — без початку — і без кінця<br />
непрочитані — і вино<br />
від якого відмовився ще за життя<br />
так само у липні

д о д о м у<br />
гріхи — багато — багатство<br />
самотність — братство<br />
айстри — коні<br />
мовчання-і-листування

д о д о м у

і панна — забута ущент —<br />
для якої писалися вірші<br />
співалися: "авонаавона" —<br />
зривалися — сніжні — бездомні

д о д о м у

ще перестук електрички:<br />
порожній тамбур театр —<br />
і табір — і ворожіння —<br />
за сиґарету — забуте і збуте<br />
віщування одруження без одужання:<br />
примхи: невиспаність: усвідомлення<br />
без розуміння<br />
збайдужіння<br />
забування

я х о ч у д о д о м у

ІІ

Зелені вогнища горять удосвіта улітку<br />
над ними небеса сіріють і мовчать<br />
спокута стародавніх снів приводить нас сюди —<br />
до білосніжного каміння

хоча далеко до наступної зорі<br />
але вона в тобі проміння має<br />
як та сосна — коріння у землі<br />
Сестра Сосна<br />
Сестра Зоря<br />
Сестра Марія

своїм терпінням підіймаєш<br />
благеньке тіло зроблене з піску<br />
із голосу і тіні

і тіло вчиться святості а ти<br />
шукаєш ночами прозору плащаницю<br />
яку давно колись приготували звірі<br />
з обличчями людей і звичками людей