Дуби
Дуби
Я від садів, о синове гори, до вас прибуваю,<br /> З мирних садів, де природа, плекаюча й плекана пильно,<br /> Хатня й терплива, живе з людьми трудолюбними разом.<br /> Ви ж, о величні, підноситесь, наче титанів родина,<br /> В світі мирнішім, належні собі лиш та небу, що вашим<br /> Батьком-живителем є, та землі, що для вас вона мати.<br /> Жаден із вас не ходив по науку до людської школи,<br /> I ви рветеся, один понад одним, з міцного коріння<br /> Вгору, веселі і вільні, і ловите простір руками<br /> Дужими, наче орлове здобичу, і в хмари піднебні<br /> Світло і велико соняшні крони скеровані ваші.<br /> Світом є кожен із вас, наче зорі високого неба,<br /> Кожен, як бог, живете ви в яснім і свободнім союзі.<br /> О, коли б рабство я зносити міг, я б не заздрив ніколи<br /> Вам, дерева?, і горнувся б охоче життю межи людом —<br /> І, наколи б до людей не був би прикутий я серцем,<br /> Де вкоренилась любов, як охоче я жив би під вами!