І<br />
Враз веселка з усміхів бровою<br />
склала в тучі семицвітник…<br />
Так: само кохання молодою<br />
вірністю з недолі втішить.

В серці гроз — веселка погасала,<br />
як з вікна вино розлите.<br />
В серці: осінь згадка! хоч і красна,<br />
а безсмертником не сквітне.

Вслід само кохання відголосить<br />
все крилатістю з безумства.<br />
І довіку звіть, як свідків — сосни,<br />
де труна його замкнулась.

А любов родинна, літній медвик,<br />
званий з ниви, ждати буде.<br />
В шлюбі — криник між дими щоденні<br />
сходить: на життя подружнє.

Чара! нам одна дочасна, чиста,<br />
суджена при брамі в юність…<br />
І до неї на незнаних стрічах —<br />
в схід живих очей звернутись.

ІІ<br />
З висоти даровано в прощення —<br />
хліб, нескришений з громами.<br />
Жінчина душа, з довір’я щедра,<br />
вернеться: все примиряти.

Примиряти в доброту бджолину;<br />
яблуневі дні для неї…<br />
в згоді — в білій радості, сніжіють<br />
з медом чистоти своєї.

Виднота олтарна в лілій стала,<br />
від грудей розп’яття лившись:<br />
приріднити кров’ю! враз — до щастя<br />
в зірку викупля незлісних.

Люди, братні, нам обмиє очі<br />
при дорозі сніжна хустка —<br />
бачити! крізь смерть: світила Отчі,<br />
в церкві небесами звуться.