Дочасна доля
Дочасна доля
І<br /> Враз веселка з усміхів бровою<br /> склала в тучі семицвітник…<br /> Так: само кохання молодою<br /> вірністю з недолі втішить.
В серці гроз — веселка погасала,<br /> як з вікна вино розлите.<br /> В серці: осінь згадка! хоч і красна,<br /> а безсмертником не сквітне.
Вслід само кохання відголосить<br /> все крилатістю з безумства.<br /> І довіку звіть, як свідків — сосни,<br /> де труна його замкнулась.
А любов родинна, літній медвик,<br /> званий з ниви, ждати буде.<br /> В шлюбі — криник між дими щоденні<br /> сходить: на життя подружнє.
Чара! нам одна дочасна, чиста,<br /> суджена при брамі в юність…<br /> І до неї на незнаних стрічах —<br /> в схід живих очей звернутись.
ІІ<br /> З висоти даровано в прощення —<br /> хліб, нескришений з громами.<br /> Жінчина душа, з довір’я щедра,<br /> вернеться: все примиряти.
Примиряти в доброту бджолину;<br /> яблуневі дні для неї…<br /> в згоді — в білій радості, сніжіють<br /> з медом чистоти своєї.
Виднота олтарна в лілій стала,<br /> від грудей розп’яття лившись:<br /> приріднити кров’ю! враз — до щастя<br /> в зірку викупля незлісних.
Люди, братні, нам обмиє очі<br /> при дорозі сніжна хустка —<br /> бачити! крізь смерть: світила Отчі,<br /> в церкві небесами звуться.