Здибались ми ненароком —<br />
Тратить невольницькі літа;<br />
Жизні бурхливим потоком<br />
Нас занесло на край світа.

Дні проминали за днями,<br />
Муки змагались все гірше...<br />
Приязнь зростала між нами,<br />
Приязнь братерня — не більше.

Два-три слівця ненароком,<br />
Дві-три сльозинки на очах...<br />
Я був таким одиноким,<br />
Ласк так хотілось жіночих...

Жеврілась іскра, звичайно,<br />
Наші святі почування,<br />
В серці прокинувшись тайно,<br />
Джерелом стались кохання.

Здіялось те ненароком;<br />
Зрушено все, що дрімало...<br />
Я був таким одиноким,<br />
Так знав прихильності мало.

Став я тинятись без цілі,<br />
Плакати став я, та пізно;<br />
Люди зробились немилі...<br />
Підуть шляхи наші різно.

Бачу весь мир ненароком,<br />
Мовби з-під наглої луди...<br />
Куди б не скинув я оком,<br />
Образ твій мріється всюди.

Вік буду нишком страждати,<br />
Ради не давши з собою,<br />
Нишком про тебе гадати,<br />
Нишком тужить за тобою.

Здибались ми ненароком<br />
Терпіть далеку неволю...<br />
Я був таким одиноким,<br />
Ти ж відшукала вже долю.

Глухо скрізь, холодно, темно;<br />
Смерть повіває могильна...<br />
Щастя я прагнув даремно:<br />
Ти його дати невільна.

Два-три слівця ненароком,<br />
Дві-три усмішки коханих...<br />
Вражений болем глибоким,<br />
Знову б віджив я в кайданах.

Та непідхоже бурлаці<br />
Збуджувать маріння красні...<br />
Ми народились для праці,-<br />
Геть же всі пориви власні!