До Тіббі
До Тіббі
До Тіббі
Ох, Тіббі, ти ж була колись<br /> Привітна й говірка!<br /> Тепер смієшся ти (ну й смійсь!)<br /> Із мене, бідняка.
Ми стрілися, де рута-м'ята.<br /> Була ти вбрана, як у свята.<br /> Що ти пішла собі — це втрата<br /> Для мене не яка.
В неділю, ідучи з діброви,<br /> Ми стрілись — ти зімкнула брови<br /> I геть повіялась без мови,<br /> Як вихор той, швидка.
Ти думаєш, як модно вбрана,<br /> Та ще дочка такого пана,<br /> То вже запевне ти жадана<br /> Для мене, голяка?
Та цур тому, хто так гадає,<br /> Хто сам ні шеляга не має,<br /> А ласки все ж запобігає<br /> В товстого капшука!
Тобі дай хлопця хоч якого,<br /> Ти все ж одкинешся від нього,<br /> Якщо не має він нічого,<br /> Пуста його рука.
Ти шлеш багатому привіти,<br /> Хоч, може (ніде правди діти),<br /> У нього розуму й освіти<br /> Не більш, як у бика.
Та слухай, дівчино завзята!<br /> Якби була ти небагата,<br /> Навряд чи ти діждала б свята<br /> Із нашого кутка!
Стократ миліш моя кохана,<br /> Хоч і не так розкішно вбрана,<br /> Хоч і сама ніяк не панна<br /> Й не панова дочка.
Ох, Тіббі, ти ж була колись<br /> Привітна й говірка.<br /> Тепер смієшся ти (ну й смійсь!)<br /> Із мене, бідняка!