Юнацькі марення захмарні.<br />
Польоти… Зоряні путі…<br />
Й наївні вчинки незугарні —<br />
все тут уперше у житті.

І перших пристрастей буяння,<br />
і перший біль, і перший плач,<br />
і перше ревне покаяння,<br />
як мовив другові: пробач…

Життя невпинна колісниця<br />
й мандрівка в ті юнацькі дні,<br />
що можуть тільки вам присниться,<br />
як снилися не раз мені.

Все та ж картина непримеркла:<br />
іду в село — хліба… хліба…<br />
І все переді мною церква<br />
під сонцем жовто-голуба.

І мама: — Тут молитись треба, —<br />
і щиро молиться сама<br />
на руйновищі просто неба,<br />
бо церкви вже давно нема…

Але сьогодні, слава Богу,<br />
душею вже воскреслі, ми<br />
виходим на святу дорогу,<br />
щоб бути вільними людьми.

На те з нас кожен і людина,<br />
щоб у житті правдиво йшов,<br />
щоб зігрівала триєдина<br />
Надія, Віра і Любов.