До осені
До осені
Пора туману й повняви в садах,<br /> Старого сонця подруго порадна<br /> У клопотах, щоб гронами на дах<br /> Злягала важче парість виноградна,<br /> Щоб гнулись яблуні старі, як гай,<br /> Щоб яблукам солодшати і спіти,<br /> Щоб тиква пухла, в лісовій пустелі<br /> Ядернішав горіх, а пізні квіти<br /> Манили бджіл у свій новий розмай,<br /> Аж поки здасться їм, що через край<br /> Тектимуть вічно їх липкі оселі.
Хто не стрівав тебе в твоїм кутку?<br /> Хто схоче, вбачить — стежка недалека,—<br /> Як ти сидиш безпечно на току<br /> I вітер волос підвіває злегка;<br /> Чи, маком одурманена, в обід<br /> Спиш у снопах на недожатім полі,<br /> I марно збіжжя й квіти леза ждуть;<br /> Чи з колосками кошик через брід<br /> На голові несеш, гнучка, поволі;<br /> Терпляче наглядаєш у стодолі,<br /> Як рештки сидру з нагніту течуть.
Де співи весняні? Ах, де той чар?<br /> Забудь про них — у тебе власні співи:<br /> Як надвечір заквітнуть смуги хмар,<br /> Рожево тінячи спустілі ниви,<br /> Тоді журливо комарі дзвенять,<br /> Гойдаючись у вітерці легкому<br /> Над верболозом, де бринить струмок;<br /> З кошари дужчі голоси ягнят;<br /> Спів цвіркуна у бур'яні сухому;<br /> Тонкий вільшанки посвист із-за дому,<br /> I в небі зграйний щебіт ластівок.