І Жив скупий чоловік: сто разів гівенце понюха, доки наважиться викинуть. Якось підрахував, скільки він на трамваї-тролейбуси тратить, та й ухопився за голову: — Це ж по дві гривні щоденно... Сімсот двадцять гривень в году! Прочитав одного разу про чоловіка мудрого, якого теж контролери-кондуктори обдирали до нитки. Дак той чоловік що придумав: став замість дрібноти сотню возити! Кондуктор тик-мик, а розміняти не може. Задарма їздити став! Узяв і собі до кишені сотнягу. І справді: кондукторша лається, а розміняти не може. Живою легендою поміж працівниками трамваїв-тролейбусів став. Їздив отак, їздив, та й напав на таку ж, як сам, мудрагельку. Що вона, зараза, зробила: повну торбу копійок наміняла! Рівно десять тисяч, до копійки копієчка. І коли він їй простягнув свою сотню, вона йому торбу й відважила. Разом з квитком. II Сидить тепер, копійки ті рахує. Збивається щоразу із ліку, починає спочатку. А ви спробуйте десять тисяч копійок порахувати, не збитися. Спробуйте!