До Б.С.-го
До Б.С.-го
Прощай, коханий ляше-друже!<br /> Час розістатись настає.<br /> А як болить, як б'ється дуже<br /> Від туги серденько моє.
Одно гадали ми з тобою,<br /> Шукали одного шляху,<br /> І от зійшлись в тюрмі з собою,<br /> Найшли недоленьку лиху.
Мир чарівничої омани<br /> Пред нами птахом зник давно:<br /> Неволя вічна та кайдани —<br /> То нам судилося одно.
Але ж і ту судьбу шалену<br /> Не довелось ділити нам:<br /> Ти — за Байкал, а я — за Лену,-<br /> Розтечемось по чужинам.
Хто зна: чи вернеться спромога<br /> До праці стать за все святе,<br /> А чи навік тяжка дорога<br /> Колючим терном заросте?
Отак-то, голубе мій, ляше!<br /> Тобі — рудник, мені — тайга...<br /> Та не належить серце наше<br /> До пут утисника-врага.
Віддавна руки нам невільні,<br /> Душі ж неволя не скує;<br /> Єднають нас змагання спільні,-<br /> Хто їх хортами зацькує?
Не кривда п'яного магната,<br /> Не заздрість жирного ксьондза, —<br /> Нас порушає проти ката<br /> Журби вселюдської сльоза.
В чаду скаженого прокляття<br /> Потоком кров лили батьки;<br /> Той час минув: ми рідні браття,<br /> Ми — нерозлучні бояки.
За що ж? За те, щоб духом згоди<br /> Все понялося між людьми,<br /> Щоб наші змучені народи<br /> Так побраталися, як ми!
' До Б. С — го. Вірш присвячений Броніславу Сєрошевському —— товаришеві П. Грабовського по засланню.