За селом – нещира ласка поля<br />
і шляхи в смуглявій самоті…<br />
…Ах, кому лягли ці стерні голі<br />
гострим смутком снитися в житті?

Осінь ось:<br />
журлива жовта осінь<br />
в куряві волочить сірі дні.<br />
– Дні мої задимлені і босі,<br />
чом так рідні знову ви мені?

Вітер грає сірими дротами…<br />
Вітре, вітре… я такий, як ти:<br />
йду кудись, закоханий в динами<br />
і цілую поглядом дроти.

У цю осінь знову мені марить<br />
і когось любити без кінця —<br />
…Хтось такий задумливий і карий<br />
загубився в пізніх пшеницях.

Над життям покинув сірі смуги,<br />
і заплів у жовті стрічні дні.<br />
Ще допише чорну повість плугом<br />
сіроока осінь на стерні,

І мою колись допишуть повість<br />
сірі дні – не плугом, а свинцем…<br />
– Ех, ви, дні, ви, дні мої соснові,<br />
гарно в вас занурювать лице!