Б'є джерело з обривчастої скелі,<br />
Над ним коріння букове звиса.<br />
Прийшло дівча, неначе з акварелі<br />
Художника. Явилася яса!

Хода така, що заздрили б газелі,<br />
В очах — бездонні сині небеса,<br />
А порух рук — і рвучкий, і веселий,<br />
Немовби вітер в білих парусах.

Стояв юнак у заростях калини<br />
І зором пив її красу предивну,<br />
Як п'є зацвілий сад дощі весни.

О дивний плід спокусливиці Єви,<br />
Це треба мати серце надсталеве,<br />
Щоб ти юначі не украла сни!