1

На лісу вечоровому тканні<br />
стих силует обителі святої.<br />
Безслідно зник,

однак узори хвої

схитнув аж у криничній глибині,

і холодом війнуло… І не тим,<br />
що пробирає до кісток і свище.<br />
Узори сплутались на дні,

а вище

влітає сойка в полонинський дим

й не вилітає…

Але знов летить.

Здіймайся, пташко, над верхів'я хворе.<br />
Старі, безцінні, оплутані узори<br />
зітри крильми з лісів, громів, століть.

Хай дим тебе морочить і п'янить —<br />
здіймайся, пташко, над верхів'я хворе!<br />
Лети на Чорний Ліс! Це ваші гори.<br />
Це наша мить —

одна проклята мить.

2

У неба на краю

ти склала крила

і пташкою упала з вишини<br />
йому до ніг.

Бо ти його любила.

І ти собі сказала:

"Зупини!"

Не зупинили роки непролазні,<br />
не спинить блазня і тільце твоє.<br />
І першими затрублять завтра блазні<br />
у неба на краю. Він є. Він є.