Дідок і вітряки
Дідок і вітряки
Сидів колись Дідок під явором густим.<br /> Зелене листячко неначебто шептало,<br /> Що шелестів і він, як був ще молодим…<br /> Було, та загуло і сниться перестало…<br /> Стояли перед ним два хлопці Вітряки,<br /> Поприбиралися такими молодцями,<br /> Що гляньте, мов, се ми, не прості козаки!<br /> І почали вони молоти язиками:<br /> — Гай, гай, Дідусику! — озвавсь один Вітряк.-<br /> І сива голова, і борода велика,<br /> І розуму набравсь, а все-таки бідняк<br /> І в світі божому якаясь ти притика.<br /> Он я надумався,— побачиш, потривай,-<br /> Як гарно житиму, аби була охота!<br /> Достану грошенят — у мене буде рай:<br /> Будинок, дворище, мальовані ворота;<br /> Біля воріт тобі збудую хатку я,<br /> І будеш ти гостям ворота відчиняти,<br /> І житимеш в добрі; головонька твоя<br /> Не буде вже тоді під явором куняти.-<br /> На се Дідок сказав: — Бринить добро твоє,<br /> І гарно здалеку будинок бовваніє…<br /> Розумний б’є на те, що справді в його є,<br /> А дурень думкою, як кажуть, багатіє.<br /> — Я розсудив не так! — верзе другий Вітряк.-<br /> Щоб в світі живучи, ніколи не блудити,<br /> Підладжуйсь до людей, вертись і так і сяк,<br /> А іноді умій солодку річ зліпити.<br /> Хоч кажуть — хто мовчить, той ніби двох<br /> навчить,-<br /> Щербата вигадка: не можна мовчки жити,<br /> Бо не чутно того, хто дума і мовчить,<br /> Міркуй усяк про те, як язиком вертіти.<br /> Ти думаєш своє, а вимовляй не те —<br /> І потече тобі усюди теє млеко,<br /> Вигадливий язик дорогу промете,<br /> І можна вибраться далеко-предалеко.<br /> — Гляди,— промовив Дід,— на світі є пристріт,<br /> Такою думкою ти не хвались нікому,<br /> Бо сказано давно: брехнею пройдеш світ,<br /> Та от біда яка — не вернешся додому,-<br /> Дідок замовк, сидить і голову схилив.<br /> "От,— думає собі,— десь на лихо взялися…"<br /> Аж дивиться згодя — нема вже Вітряків,<br /> Бо засоромились і мовчки розійшлися.
Дідок сказав своє, тепер і я додам:<br /> Моторна голова нехай свій розум має,<br /> Шкода молоть брехню порожнім Вітрякам,<br /> Бо мудра правдонька їм крилля поламає.<br /> 1891.