Не дівчина, не мати, не сестра —<br />
Богине віри і добра богине&hellip;<br />
Блискуча маско віри і добра!<br />
Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.

Та що лукавить? В серці я на "ви"<br />
Ще із думками вашими, з тривогою,<br />
Із ґудзиками вашими, підлогою<br />
І з люстрою під стелею весни.

Я ще вулкан розвержений любові,<br />
Що прагнув смерті вашої не раз,<br />
Щоб доторкнутися і воскресити вас,<br />
І слухать вас у велевдячній мові.

І слухать вас&hellip; Ви знаєте, в якій<br />
Солодко-темній глибині чуттєвій,<br />
В якій солодкій глибині терпкій<br />
Спалив я з вами літечка миттєві,

Спалив без свідків, язиків, очей —<br />
Лиш ви і я. Удвох. Обоє. Тихо.<br />
Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?<br />
Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?

Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,<br />
Ви ж будете ще жить — пектись в моєму слові,<br />
Бо ви — брехня! Ви — маскарад любові!<br />
Ви чорна райдуга небесних літ моїх&hellip;

&hellip;У чорної райдуги біле тіло<br />
І чорні очі, як сто криниць.<br />
У чорної райдуги небо згоріло,<br />
І райдуга впала на землю ниць.

У чорної райдуги в пальцях вітер<br />
І кров голуба — в крові небо сія.<br />
І телефон біля ліжка, і квіти.<br />
Квіти мої, і за квітами — я.

1965