Чорна райдуга
Чорна райдуга
Не дівчина, не мати, не сестра —<br /> Богине віри і добра богине…<br /> Блискуча маско віри і добра!<br /> Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.
Та що лукавить? В серці я на "ви"<br /> Ще із думками вашими, з тривогою,<br /> Із ґудзиками вашими, підлогою<br /> І з люстрою під стелею весни.
Я ще вулкан розвержений любові,<br /> Що прагнув смерті вашої не раз,<br /> Щоб доторкнутися і воскресити вас,<br /> І слухать вас у велевдячній мові.
І слухать вас… Ви знаєте, в якій<br /> Солодко-темній глибині чуттєвій,<br /> В якій солодкій глибині терпкій<br /> Спалив я з вами літечка миттєві,
Спалив без свідків, язиків, очей —<br /> Лиш ви і я. Удвох. Обоє. Тихо.<br /> Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?<br /> Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?
Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,<br /> Ви ж будете ще жить — пектись в моєму слові,<br /> Бо ви — брехня! Ви — маскарад любові!<br /> Ви чорна райдуга небесних літ моїх…
…У чорної райдуги біле тіло<br /> І чорні очі, як сто криниць.<br /> У чорної райдуги небо згоріло,<br /> І райдуга впала на землю ниць.
У чорної райдуги в пальцях вітер<br /> І кров голуба — в крові небо сія.<br /> І телефон біля ліжка, і квіти.<br /> Квіти мої, і за квітами — я.
1965