Чогось так банно… На душу впала
Безмежна скатерть тоски і смути,
І серце багне в тиші заснути,
Як скорбна пісня, що вдаль помчала.
Та годі: місяць поклав на мене
Свої холодні важкі долоні,
І дух мій рветься, немов в просонні,
А серце, серце таке втомлене…
Чогось так сумно… Як скорбні вдови,
Прийшли до мене віки недолі
І плачуть, плачуть...