Чати
Чати
Адам Міцкевич<br /> Чати
Перекладач: М.Рильський<br /> Джерело: З книги:Міцкевич Адам. Вибране: Поетичні твори.— К.: "Веселка", 1984
Українська балада
Із альтани густої у тяжкім неспокої<br /> Воєвода до замку вбігає,<br /> У світлицю дружини громовицею рине,<br /> Зазирнув і поблід він: немає!
Зупинився понуро, в землю дивиться хмуро,<br /> Сиві вуса покручує, дума;<br /> Одвернувся од ліжка і свойого підніжка,<br /> Козака він гукає, Наума:
"Гей, козаче, ти, хаме, чом не замкнено брами,<br /> А при ній ані пса, ні хлопчини?<br /> Приготуй-но рушниці та візьми ладівниці,<br /> Та скоріше, не гайся й хвилини!"
Узяли вони зброю, потайною ходою<br /> Подалися туди, де альтана.<br /> На дерновім сидінні щось біліє у тіні —<br /> То сидить воєводи кохана.
Очі, дивні красою, закриває косою,<br /> Груди шатами білими криє,<br /> Юнака відпихає, що безумно зітхає<br /> I коліна сльозами їй миє.
Він стиска їй коліна, промовляє: "Єдина!<br /> Все я втратив, і скаржитись годі!<br /> Білих ручок стискання, уст рожевих дихання —<br /> Все дісталось навік воєводі!
Я тебе до відчаю стільки років кохаю,<br /> Як несила кохати нікому...<br /> Не кохав, не благав він, гаманцем забряжчав він<br /> I себе віддала ти старому.
Завжди ночами буде пестить він твої груди,<br /> Лоб старечий до тебе тулити,<br /> З твоїх щічок рум'яних, з твоїх уст полум'яних<br /> Мед, мені заборонений, пити.
Я на конику вірнім у тумані вечірнім<br /> Поспішаю сюди без дарунків,<br /> Щоб тебе не обняти — щоб тобі побажати<br /> Ночі доброї, довгих цілунків!"
А вона ще не слуха, він склонився до вуха,<br /> Знову шепче і знову благає,<br /> Пані вчула ту мову запальну юнакову-<br /> I обійми йому розкриває.
Воєвода з Наумом, криті вітровим шумом,<br /> Добули з ладівниці набої.<br /> Відкусили зубами, протовкли шомполами,<br /> Підіймають рушниці обоє.
"Ні! — козак промовляє.— певне, біс витворяє,<br /> Що не стрелю на неї я, пане!<br /> Став курок я підводить, аж воно не виходить,<br /> Бо сльоза із очей моїх кане".
"Хлопче, годі балакать! Я навчу тебе плакать!<br /> Піднімай-но скоріше гвинтівку,<br /> Глянь, чи справна рушниця, порох сип на полицю<br /> I стріляй хоч у себе, хоч в дівку!
Вище! З правого краю! Знай — я перший стріляю.<br /> Першим в лоб хай дістане той злодій..."<br /> Та Наум без наказу швидко випалив зразу<br /> I потрапив у лоб — воєводі.
1827-1828