Сміються, плачуть солов'ї<br />
І б'ють піснями в груди:<br />
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —<br />
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,<br />
Чи забуття, чи зрада:<br />
Весна іде назустріч вам,<br />
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши<br />
Свій сум, думки і горе —<br />
І струмінь власної душі<br />
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!<br />
Чаруйсь, хмелій, впивайся<br />
І серед мрій і забуття<br />
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить<br />
В палких обіймах ночі,<br />
Лист квітці рвійно шелестить,<br />
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,<br />
Летять до хмар тумани...<br />
Тут ллються пахощі густі,<br />
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить<br />
І згаснути не вспіла, —<br />
Гори! Життя — єдина мить,<br />
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,<br />
Коли ввесь світ співає?<br />
Налагодь струни золоті:<br />
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок<br />
З вогнем, з піснями в гості<br />
На свято радісне квіток,<br />
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:<br />
Що візьме час, що люди,<br />
Погасне в серці багаття,<br />
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,<br />
Як Фауст, дні минулі...<br />
Та знай: над нас — боги скупі,<br />
Над нас — глухі й нечулі..."<br />
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .<br />
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї<br />
І б'ють піснями в груди:<br />
"Цілуй, цілуй, цілуй її —<br />
Знов молодість не буде!"